Очеретяний Їжак. Всесвіт письменника й тиша між словами

Очеретяний Їжак. Всесвіт письменника й тиша між словами

 

Цей автор має понад 15 творів на платформі Аркуш. Він пише у різноманітних жанрах: сучасна проза,альтернативна історія,кіберпанк, гумор,фентезі,військова проза.

 

Кожен текст - це варіація однієї великої теми: людина в умовах зламаного світу, де реальність постійно балансує між абсурдом і трагедією, а гумор часто стає єдиним способом не втратити людське обличчя.

 

  «Прибулець»

 

«Прибулець» суміш сатири, абсурду, чорного гумору та болючої правди про наше сьогодення.

 

Автор створює маленьку сцену на заштатній станції, але в ній - ціла країна. Зіна, алкаші, начальник станції, новини про президентські шашлики - все це подано з гострим іронічним прицілом, де сміх змішується з гіркотою.

 

Поява загадкового «еталонного молодика» перетворює побутову сцену на божевільну фантастичну пригоду. Його золочений ланцюг, купони з 90-х і бездонна самовпевненість створюють образ героя, який ніби зібраний зі стереотипів різних епох. Абсурд наростає, але подається так природно, що хочеться вірити кожному слову.

 

Сатира у творі  працює на кількох рівнях: політика, побут, радянська інерція, українська недовіра, російські наративи, китайська експансія. Усе  це подано з легкою подачею, майже як в анекдоті. Але в кожному жарті звучить тривожне «а що, якби?..»

 

Це твір  читається на одному подиху. Він смішний, їдкий, живий. 

 

 У цьому коктейлі фантастики й реальності кожен знайде щось своє. Сміх, абсурд, біль або гірку правду про те, в якій країні ми живемо і як легко доля може змінитися через випадкового прибульця в шкіряному пальто.

 

 

 Сподобався комічний тандем із філософською функцією. Алкаші Дмитрович і Михалич.  

 

Ці двоє - типові завсідники вокзальних стійок, але їхня роль не фонова. Навпаки, вони стають тим «народним детектором брехні», який розпізнає в абсолютній маячні - сенс, а в правді - змову.

 

Саме такі персонажі в нашій культурі традиційно були свідками великих історій, не розуміючи їх, але інтуїтивно чуючи щось недобре.

 

Автор сміється з політичних міфів, конспірології, фатальної серйозності великих держав, нашої схильності вірити в що завгодно, окрім здорового глузду.

 

Попри гумор, у тексті відчувається загроза: прибулець можливо терорист, шпигун, вбивця з майбутнього, або просто псих.

І реакція «тандему», який «має свій план С», — перетворює фінал на чорний гумор із присмаком трилеру.

 

«Прибулець» це  і комедія абсурду, і політична сатира, і соціальний портрет провінції, а ще й міні-фантастика з дуже українським серцем.

Автор чудово використовує гумор як зброю: сміючись, читач відчуває весь біль, страхи й абсурди нашого життя.

Твір залишає після себе не лише гарний настрій, а й тонке відчуття тривоги.  

 

  «Нотатки збоченця»

 

«Нотатки збоченця» химерна, смілива й напрочуд людяна історія, замаскована під еротично-фантастичний щоденник.

 

 Вона починається як іронічна сповідь «недосконалого метиса» — останнього представника живої, нефабричної людяності. А завершується тихою одою коханню, яке несподівано перемагає навіть генетичні експерименти.

 

Автор знову майстерно поєднує сатиру з антиутопією, еротикою, романтикою та гумором. Усе це тримається на легкому, але дотепному стилі, де навіть найабсурдніші сцени звучать природно.

 

У творі людство дійшло до свого логічного абсурду: штучний інтелект визначає ритм життя, емоції замінюють пігулки, діти генеруються в Чайлдваріумах за параметрами «білява + 90-60-90».

 

Люди - ідеальні, одноманітні, стерильні, красиві до примітивності. Цивілізація стала вершиною зручності, де більше немає місця хаосу життя.

 

На цьому тлі головний герой, зі своїм дивним походженням й подвійним язичком. І саме його намагається використати система, яка раптом зрозуміла, що ідеальність - це шлях до вимирання.

Сатира у творі точна, жорстка й смішна.

 

( Місія «Останній з Могікан», яка звучить одночасно героїчно й безнадійно. Старий збоченець-професор, що з науковою надмірністю показує хлопцеві голографічну порнографію, а потім удає, що просто «вивчає реакції». 

 

Пошуки «білявки стандартів планети» в нічних клубах та підозра на клофелін під кожним кутом.)

 

Усе це створює тонку атмосферу абсурду: смієшся, але відчуваєш, що ця сатира  про наші власні суспільні крайнощі.

 

Попри всю комедійність, герой глибоко самотній: чужий у себе вдома, чужий у Чайлдваріумному світі, чужий навіть у власному тілі.

Він не впевнений у своїй сексуальності, у своїй природності, у своїй здатності щось відчувати. Текст ніжно й тонко показує цю внутрішню пустку.

 

Саме тому перша зустріч з Євою, без фігури 90-60-90, без штучних ідеалів, стає переломним моментом.

Саме тому в ній герой «знаходить сигнал», який не пускала жодна інша жінка.

 

Фінал  ніжний і символічний.

 

Дівчина, на ім'я Єва. Хлопець, який назвався Адамом. Їхня зустріч випадковість, яка стає новим початком для обох.

 

Після ночі, де він не просто «виконав місію», а вперше відчув себе потрібним, живим і коханим, з’являється легкий, чистий фінальний акорд: «Все почалося з чистого Аркушу».

 

«Нотатки збоченця» чудовий приклад того, як еротична антиутопія може стати глибокою історією про природу людських почуттів. Текст щирий, смішний, зворушливий й філософський.

 

 

  «Погляд Анаконди».

  

Фантастична історія, що поєднує космічну естетику, технічний реалізм і майже детективну напругу.

Автор не просто знайомить нас із героями,  він кидає читача в епіцентр подій, де кожен діалог, кожна дрібниця навколо, працює на формування конфлікту.

 

Валентин. Головний герой. Людина, яка зірвалася з гальм. Він типовий ветеран космосу, але далеко не штампований персонаж.  

 

Його втома, сарказм, легкий цинізм і  тиха любов до неба роблять його дуже живим. Автор чудово передає  цей контраст.

 

Валентина Чумак. Другий важливий персонаж. Загадка у скафандрі.

 Валентина, представниця європейської філії. З перших сторінок вона не просто «красива жінка на кораблі», а повноцінний, небезпечний суперник Валентина по силі характеру.

 

Автор майстерно створив персонажа, який викликає одночасно і довіру, і настороженість. Її спокій - це не спокій людини, а спокій удава, що спостерігає за рухом здобичі.

 

 

Сподобався опис космічної техніки та реалістичної роботи пілота: обмежений інтервальний зв’язок, старі аварійні системи, що «бешкетують» без причини, гравітаційні генератори, логіка роботи дрона «Малюк».

 

Автор не перевантажує науковими термінами, але й не спрощує до дитячої казки. Баланс - ідеальний.

 

Дослідження астероїда: момент, де текст переходить у зовсім іншу лігу.

 

Після приземлення на металево-кам’яний уламок світ переходить у нову фазу. Автор чудово передає:тишу космосу, кольорові металічні вкраплення, легку гравітацію, яка перетворює рух у дивне стрибання.

 

Але справжній перелом настає в підземній печері, в тому самому «гроті», куди випадково провалюється Валентина.

Архів зміїної цивілізації - найяскравіша знахідка автора.

 

Тут письменник переходить від космоопери до філософського sci-fi. Важливо й те, що архів  живий. Він реагує. Він бачить.

 

Атмосфера, гумор, технічна правдивість й несподівана знахідка чужої цивілізації тримають у напрузі від першого до останнього абзацу.

 

  «Розмова з мамою»

 

«Розмова з мамою» - коротка, але моторошно чесна історія про те, як дорослішає душа. Про запахи, що тримають нас міцніше, ніж будь-які руки, й про провини, які наздоганяють навіть там, де ми вже давно на іншому березі.

 

Автор гарно поєднує теплі побутові сцени з дитинства зі стрімкими, болючими обвалами дорослого життя.  

 

Те, що починається легкою ностальгією, швидко переростає в історію втечі. Героїня біжить від обов’язків, від ролі «потрібної», від маминих очікувань.

 

Вона виривається у світ, але навіть там живе далекими повідомленнями, смайликами та вічним «я потім приїду».

Мені здалося, що текст більш  працює не стільки сюжетом, скільки запахами. 

 

(Дитинство пахне корицею, полуничним варенням і маминими руками. 

Дорослість - коридорами корабля й голосовими повідомленнями, а прощання - холодною кухнею звільненого Херсона.)

 

Фінал, один із найсильніших моментів. Героїня береться пекти булочки. Те, від чого тікала все життя. Тісто стає не просто жестом пам’яті, а символом: коли йде мама, її запахи приходять через тебе.
 

«Розмова з мамою» - це сотні ненаписаних повідомлень, розмов, які так і не відбулися, і жіночий шлях, який ми впізнаємо болісно добре. Історія про те, що найбільші уроки приходять занадто пізно.

 

 «Підслухано в Одесі»

 

«Підслухано в Одесі» одеський фольклор, загорнутий у сучасну форму. Текст відчувається так, ніби ти на секунду притримав двері в старий одеський двір.

 

Автор неймовірно точно ловить інтонацію одеського діалогу: суміш їдиш, суржику, російської з локальними наголосами, того самого «одеського» акценту, який уже сам по собі працює як жанр.

 

 Кожна репліка - це виставка характерів (барвистих, трохи карикатурних, але абсолютно живих).

 

Гумор тут не грубий, не випадковий, а філігранний.

Це той випадок, коли смішно не лише від жарту, а від самої манери мислення персонажів.

 

Абсурд на межі правдоподібності. Вся ця маячня звучить так органічно, що мимоволі ловиш себе на думці: так, у цьому дворі саме так і має бути.

 

Та за веселощами проглядає ще одна деталь. Це тепло людського спілкування, якого тепер так не вистачає.

 

«Підслухано в Одесі» - мініп'єса, де атмосфера міста оживає через голоси мешканців. Смішно, абсурдно, неймовірно живо і по-одеськи мудро.

 

Це твір, який хочеться читати уголос.

 

«Містер Дорн і Майстер Ґорн»

 

Химерна, дотепна й трішки гірка історія про людську слабкість, спокусу молодістю та небезпечні ігри з часом.

Автор створює атмосферу старого Парижа, горищної майстерні й тих дивних вечірніх розмов, у яких між жартами народжується філософія.

 

У центрі оповіді зустріч двох чоловіків:

Майстра Ґорна, цинічного винахідника, що давно зрозумів ціну пристрастям, і містера Дорна, який женеться за молодістю та коханням так вперто, що готовий купувати навіть «зупинку часу».

 

Твір поєднує легкий гумор, іронію й глибоку людську тугу. Діалоги насичені сарказмом.  

 

Особливо сильним є спогад Майстра Ґорна про молодість у Парижі.

Саме тут зароджується головний мотив історії - прагнення зупинити час, коли щастя надто крихке й швидкоплинне.

Іронія в тому, що ця здатність обертається трагедією: мить щастя, затиснута «пружиною», перетворюється на прискорене старіння. Те, що мало бути порятунком, стає катастрофою.

 

Фінал - як притча. Містер Дорн, виснажений та постарілий, повертається до Майстра Ґорна, не як закоханий романтик, а як пацієнт, що розплачується за спробу купити молодість.

Історія залишає легкий посмак абсурду й печалі.  

 

 У підсумку: Автор пише тексти  жорсткої реальності, психологічної глибини, болючої пам’яті та інтимної правди.
 Тексти сильні, без пафосу, без моралі. Вони працюють через щирість, запахи, деталі, інтонацію, атмосферність.  

Сторінка автора https://arkush.net/user/5509 

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  # Очеретяний_Їжак #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика  #читаюукраїнськихавторів