Югин Кобилянський. Архітектор неможливого: фантастичні світи, де думка стає пригодою

Югин Кобилянський — автор фантастичних оповідань. Він будує цілі всесвіти, де за кожною пригодою приховано глибоку ідею, а за кожним сюжетним поворотом стоїть серйозне філософське питання.

Після знайомства з його творами залишається відчуття, ніби побував у великій бібліотеці дивовижних світів.

«Підкорювач часу»

Письменник використовує хронофантастику лише як ширму, за якою ховається жорстка драма про марність втечі від скоєного.

Це не екшн, а інтелектуальна пастка. Замість зовнішньої динаміки автор пропонує тиху анатомію провини. Холодний ритм оповіді лише підсилює фінальний удар, від якого неможливо сховатися.

З перших абзаців відчувається масштаб. Автор зробив Час не стільки концепцією, скільки майже живою сутністю — байдужою та непідконтрольною.

Людство століттями намагалося приручити Час, але так і не зрозуміло головного: не все, що можна змінити, варто змінювати.

Сподобалася кульмінація історії — зустріч двох версій однієї людини. Мандрівник у часі постає як втілення наївної віри в прогрес.

Сивий чоловік — її похорон.

Як на мене, серце твору — це діалог між ними. Кожна репліка — як удар молота. Без крику. Без істерики. Але з абсолютною вагою правди.

Особливо моторошно звучить момент, коли провина концентрується в одному слові: «Ти».

Після цього автор робить дуже важливий поворот в історії: він звинувачує не лише героя, а й саму людську природу. Бо проблема не в машині часу.

Проблема в тому, що люди завжди хочуть переписати, виправити, контролювати.

І саме ця жага контролю знищує все.

Автор не дає легкого виходу. Жодна спроба виправити ситуацію не спрацьовує. Пастка часу та філософська нотка нагадують: є речі, які вже відбулися, і ти не маєш влади їх скасувати.

Гарний фінал. Тихий і страшний. Прийняття.

Останній момент, коли стає зрозуміло, що сивий чоловік і є тим самим мандрівником, додає історії відчуття замкненого кола. Час не підкорений. Час замкнувся.

Моє найсильніше відчуття після прочитання: неможливо виграти у грі, правила якої написані не тобою. Але можна обрати, як у ній жити.

«Зіркотворці»

Це фантастична історія з присмаком філософії.

Вона починається як казка про космічних ремісників, а закінчується як маніфест свободи мислення.

Тихо, майже непомітно, масштаб змінюється: від навчання одного юнака — до народження нової ідеї, здатної перекроїти саму логіку всесвіту.

Світ твору побудований на влучній і навіть трохи іронічній метафорі: всесвіт тут — це майстерня, де все підпорядковано рецептам.

Зірки варять у казанах, матерію відмірюють черпаками, а творчість зведена до інструкцій.

І саме в цьому криється больова точка історії. Система, яка називає себе творцями, насправді боїться справжнього творення.

Головний герой — Алістер. Він не обраний і не геній. Він — той, хто починає ставити незручні питання. Його бунт не гучний, а майже побутовий.

Він не хоче просто змішувати інгредієнти — він прагне зрозуміти, навіщо все це. І саме ця цікавість стає точкою розлому.

Автор порушує цікаві соціальні питання. Зокрема тему освіти. Десятирічне навчання, яке мало б формувати творців, насправді виробляє виконавців.

«Вагони знань» виявляються лише обмеженим набором дозволеного. Це дуже точна й болюча алюзія на реальний світ, де система часто боїться тих, хто виходить за межі програми.

Цікавий, а можливо, й найсильніший сюжетний хід — заборона на створення життя.

У цьому рішенні концентрується вся філософія твору. Творці можуть будувати галактики, але не готові взяти відповідальність за життя.

Бо життя — це вже не контроль, а непередбачуваність. Це ризик втратити владу над власним творінням.

Фінал додає історії потрібного масштабу. Поява учня змінює тон із трагедії на початок. Те, що виглядало як поразка, виявляється зародженням нового порядку.

Ідея не знищується — вона передається. Так народжуються не просто знання, а традиції.

«Зіркотворці» залишають після себе дуже характерний посмак — тихий, космічний і трохи тривожний.

Справжня творчість завжди починається там, де закінчуються інструкції.

 

«Підпис Остаточної Смерті»

Сатирична фантастика.

Автор майстерно передає відчуття «бюрократичного пекла». Використання кодів замість імен (YXY-142, ARY-97) миттєво позбавляє героїв людяності, перетворюючи їх на гвинтики в механізмі.

Локація — нескінченні коридори, відсутність часу та сонця — створює ідеальний фон для розповіді про безглуздість процесу заради самого процесу.

А які персонажі створив автор!

YXY-142 (Дівчина) — втілення активного спротиву. Її шлях від розгубленості до ідеї «зламати правила гри» демонструє динамічний розвиток персонажа.

ARY-97 — контрастний образ пристосуванця, який прийняв правила гри. Його діалог із дівчиною про «сенс, який ми маємо придумати самі» — це філософське ядро тексту.

Опис квесту за «формою тридцять сім», якої не існує, або довідки для отримання дозволу на дозвіл — суцільне задоволення.

Автор доводить ситуацію до абсурду, коли головна героїня вирішує не підкорятися, а атакувати систему її ж зброєю — вигаданими правилами.

Саме через цей контраст розкривається головна ідея. Один виживає, прийнявши гру. Інша змінює правила, але платить за це іншу ціну.

Автор порушує питання про сенс системи, яка існує заради самої себе. Чи є покора чеснотою, якщо вона веде до втрати особистості?

Що важливіше: пройти шлях «правильно» чи зрозуміти, як він улаштований?

Сподобався фінал із поверненням у реальність («Для переходу не дозріла»). Він залишає гіркий, але правильний посмак.

Виявляється, що наше земне життя — це теж свого роду «спостереження», а бюрократія по той бік — лише дзеркало нашого світу.

Чудова соціальна притча, замаскована під фантастичний абсурд.

Текст читається легко, місцями викликає усмішку, але залишає після себе легке відчуття тривоги. Такий собі посмак: а що, якщо ми вже в цьому лабіринті — просто ще не дійшли до свого «останнього підпису»?

А ще були такі твори, як «Аріан Барб і прокляття мідної варти», «Спадок з боліт», «Ніч літаючих котів». Це теж фантастика з різними присмаками, цікавими сюжетами й філософською ноткою.

 

У підсумку: мені сподобалося. Цікаві, легкі оповідання, над якими є над чим поміркувати.

Автор не просто вигадує декорації — він створює цілісні екосистеми. Він володіє широкою емоційною палітрою. За фасадом фантастики автор часто ховає гострі питання.

У нього виходить суміш класичної готики та сучасного іронічного фентезі. Його стиль упізнаваний завдяки увазі до дрібниць. Він уміє перетворювати маленьку особисту історію на легенду цілого міста.

Його твори тримають читача в напрузі, і ти ніколи не знаєш, чи закінчиться історія святковим пирогом, чи ножем у темряві.

 Сторінка автора https://arkush.net/user/998

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

                      **********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                 **********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Югин_Кобилянський  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика  #читаюукраїнськихавторів

Катерина Колесник "Захисники лісу"

Історія, яку розповіла авторка, — справжня знахідка для тих, хто шукає цікаве українське фентезі.

Катерина Колесник створила текст, де прадавні прокляття Півдня України оживають у сучасному сюжеті, але робить це так, що історія спочатку здається легкою, а але згодом вона  виявляє свою складність та глибину.

Це текст, який пахне південним степом, гарячою землею і сухим повітрям, у якому магія не блищить, а дихає поруч із людиною.

На поверхні ми маємо знайомий набір: прокляття, посуха, обраний герой та лісові створіння.

Припало до душі, як авторка майстерно вплітає в оповідь химерних створінь: мавки, польовики, лісовики, песиголовці — частина екосистеми, де кожен має свою функцію, свою логіку існування з власними мотивами, а не тільки істоти з фольклору.

Але дуже швидко стає зрозуміло, що це лише оболонка для розповіді про вибір та ціну, яку доведеться за нього платити.

Сподобалось, що авторка зробила Ліс не декорацією, а живою сутністю, окремим персонажем, який лікує, приймає, змінює людей, але водночас може і перемолоти, якщо ти виявишся там зайвим.

Письменниця не романтизує цей світ. Вона створює простір, де магія — це глибокий, іноді болючий зв’язок із природою, а не тільки заклинання.

У цьому світі не буває безкоштовних чудес. Сила або відбирає частину тебе, або змінює тебе повністю, або ставить перед вибором, після якого ти вже не зможеш повернутись назад тим, ким був.

Сюжет і темп книги на самому початку занурюють читача у вир подій.

Ти вгризаєшся в правила гри, що спочатку дратує, але згодом працює на користь цілісності атмосфери.

Коли пазл починає складатися, історія рухається дуже впевнено, напруга росте, а сюжетні повороти реально дивують.

Головні персонажі:

 Яромир — серце історії. Він не типовий «обраний», його шлях відзначений самотністю та дистанцією, яку накладає сила.

Він як провідник між силами. Його магія не про контроль, а про слухання світу.

Він не підкорює природу, він намагається її зрозуміти. Але за це розуміння доводиться платити самотністю.

Олеся — жива, тепла, дуже людяна. Її трансформація не відриває її від емоцій — вона залишається «своєю». Через неї добре показано, що сила не змінює сутність, якщо вона вже сформована.

Але справжнім відкриттям історії авторка зробила Миколу. Він стає найглибшим та найреальнішим персонажем, чиє рішення залишитися в лісі продиктоване не героїзмом, а втечею від втрати себе.

Сашко — ще один цікавий персонаж. Він контрастом виступає поруч із Миколою. Він втрачає магію, але знаходить опору в коханні. Його історія — про прийняття.

Зоряна — ще один неймовірний персонаж, чия арка переходу від мавки до людини показує, що такий вибір не падіння, а здобуття.

Мати виступає як вища сила, але не банальний «бог».

Попри пригодницький темп, у книзі багато місця для соціальної прози та глибокого психологізму.

Герої стикаються зі страхом, сумнівами та необхідністю брати відповідальність за долю цілого регіону, що породжує низку незручних питань, на які немає простих відповідей про ідентичність та боротьбу з внутрішніми демонами.

Авторка чудово працює з вибором. Ніхто тут не є «просто героєм». Кожен платить.

Це не «підліткове фентезі» в чистому вигляді.

За відчуттям текст наближається до 18+, бо не боїться бути різким, жорстким і показувати темні моменти без згладжування.

 Авторка порушила цікаві питання: що таке сила і яка її ціна? Хто ми без того, що нас визначало? Вибір і відповідальність за нього. Що таке людяність? Як жити після втрати? Зв’язок людини і природи. Питання віри.

Письменниця вкладає в опис посухи та боротьби за життя особливу енергетику міста, що перебуває на лінії вогню, тому текст дихає спекою південних степів і відчувається не просто написаним, а прожитим.

Це історія про баланс між природою і людиною, про право втручатися. Це історія про те, що будь-яке втручання має наслідки.

Ця історія вчить, що важливо бути собою, дружити й допомагати іншим, і що навіть після чогось страшного може бути щось хороше. А ще — що магія може бути не тільки в чарах, а й у добрих вчинках.

Фінал твору залишає теплий посмак.

А епілог… от він мене реально зачепив. Він перевертає все, додаючи історії метафізичної глибини та натякаючи, що смерть — це не завжди межа.

 І фраза наприкінці «час настав» звучить так, ніби попереду ще щось значно більше.

Це дуже цілісний твір, у якому магія не пояснює світ, а сама є цим світом. В цю історію я заходив як у звичайне фентезі, а вийшов із нього з відчуттям, ніби прожив маленьке життя разом із цими героями.

І, мабуть, головне враження: це фентезі, яке не тікає від реальності, а виростає з неї.

P.S. Як читач скажу чесно: це не ідеальний текст, місцями хотілося менше пояснень і більше тиші між рядками. Але це не заважає.

P.S. 2. Про цю історію можна багато говорити, шукати сенси, символізм, розбирати героїв, їхні вчинки та мотиви. Але головне те, що в неї є душа.

 

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

                           **********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                 **********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Катерина_Колесник #Відгук_Хроніки_Книголюба  #українські_письменники  #відгукнакнигу #читаюукраїнськихавторів   #українське_фентезі #письменники_Аркушу

Еспресо-відгук № 10

Три книги, як три різні ступені міцності та гіркоти: від сонячного світла Ейвонлі до антикварної тиші Нью-Йорка та важкого шотландського каменю.

Поки аромат кави заповнює простір, ці історії виривають із сьогодення: одна — щоб лікувати, інша — щоб заплутати, третя — щоб застерегти.

 Просто зробіть ковток і виберіть свою глибину занурення на цей день.

 Л. М. Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Аромат: запах квітучих яблунь, свіжого морського повітря та вишневого пирога. Це втілення дитинства, щирості та нестримної фантазії рудоволосої дівчинки.

Смак: солодкий, сонячний і з бульбашками радості. Це справжній «антидепресант» у паперовому вигляді. Стиль легкий, наївний у найкращому сенсі, але з глибокою життєвою мудрістю про те, як знаходити красу в дрібницях.

Секретний інгредієнт: «Озеро Сяючих Вод». Найбільше чіпляє здатність Енн перетворювати буденність на казку, просто даючи речам особливі імена та вірячи в дива. Це нагадування, що магія живе в нашій уяві.

Посмак: відчуття легкості та бажання назвати кожне дерево в саду особливим ім'ям. Книга, що лікує душу.

Донна Тартт «Щиголь»  

Аромат: запах старої деревини, олійної фарби, антикварного лаку та пилу після вибуху.

Смак: вишуканий, терпкий і дуже повільний.

Секретний інгредієнт: «Безсмертя в рамці». Найбільше чіпляє те, як маленька картина Карела Фабріціуса стає єдиним якорем у хаосі життя Тео. Мистецтво тут виступає не як прикраса, а як єдина незмінна величина у світі, де все інше руйнується.

Посмак: тривалий та меланхолійний. Книга змушує задуматися про те, як випадковість може змінити долю і про те, що мистецтво — чи не єдине, що насправді безсмертне.

Арчибальд Кронін «Замок Броуді» (Замок Капелюшника)

 Аромат: запах грози, холодного каменю та затхлого деспотизму.

 Смак: гіркий, гнітючий і важкий. Психологічний портрет, написаний без жодних прикрас.

Секретний інгредієнт: «Броудієве божевілля». Найбільше чіпляє те, як ілюзорна велич однієї людини перетворює дім на в'язницю. Кронін показує, що справжні чудовиська не живуть у казках — вони сидять на чолі обіднього столу.

 Посмак: емоційне виснаження та важливе застереження. Книга залишає важкий осад і змушує по-справжньому цінувати свободу та людяність у стосунках.

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

#Хроніки_Книголюба  #еспресо_відгук #відгукнакнигу   #книги_українською

Рін Удона. Архітекторка епосу, де кожен вибір має ціну

У квітні я познайомився з неймовірною авторкою Іриною Удоденко, яка пише під псевдонімом Рін Удона.

Це знайомство стало для мене справжнім літературним відкриттям, а її книга «Хроніки архіпелагу» стала моєю «темною конячкою» цього місяця.

Сторінка авторки — це цілий калейдоскоп сюжетів,, але я розкажу лише про два, які сподобались понад усе.

«Хроніки архіпелагу».

Дуже масштабна та насичена історія. Ця книга — справжня насолода!

Роман переносить читача у глибоко продуманий світ, де давні ордени, безсмертні мандрівники та людські амбіції переплітаються у боротьбі за владу, віру й майбутнє цілих народів.

Історія починається як втеча, а закінчується відчуттям, що справжня розповідь тільки-но розгортається.

Коли повстання принца Еаліса проти могутнього Ордену Світла завершується катастрофою, небеса над Меліарою розтинає сила легендарного Куполу Саннатара — подія, що змінює долю багатьох і розсіює по світу нові таємниці.

Та серед великої політики, магії й війни прихована інша, значно важливіша лінія. Безсмертні тьйох-ама вирушають у небезпечну подорож, щоб знайти немовля, яке може стати ключем до майбутнього.

У світі, де влада Ордену здається непорушною, навіть крихітне життя здатне змінити хід історії.

Епічне фентезі поєднує неймовірну світобудову, напружену політичну драму та яскравих персонажів, чиї вибори мають високу ціну.

Цей роман відкриває двері до великої саги про силу віри, тягар безсмертя та боротьбу за право визначати долю світу.

Я відчував себе всередині світу Меліари, разом із героями переживав страх, захоплення та безмежну велич магії. Кожна сторінка буквально пульсує напругою.

Персонажі настільки живі, що відчуваєш їхні страхи і надії, а масштаб подій змушував мене захоплено слідкувати за кожним кроком.

Особливо сильне враження справляє Орден Світла. Він показаний не як карикатурне зло, а як холодна система влади, переконана у своїй правоті.

У цій історії немає дрібниць: магія, політика, внутрішні переживання героїв органічно переплітаються, створюючи ефект повного занурення.

Неймовірно сподобалось:

1.Атмосфера масштабу. Світ відчувається старим і великим. Події мають наслідки для цілих країн.

2. Магія як сила світу. Вона не виглядає декоративною, а впливає на політику, релігію та баланс сил.

3. Контраст великого і малого. Повстання, армії, ордени — і маленька дитина, яку всі шукають.

4. Чудові локації, зі своєю природою, характером, кольором та ароматом. Авторці вдалося створити дивовижний ефект присутності: ти буквально відчуваєш вітер Архіпелагу та велич краєвидів, які живуть за своїми природними законами.

5. Фінал із відкритою інтригою. Епілог не закриває історію, а навпаки — відкриває нову.

Книгу не просто читаєш, а подорожуєш нею. Разом із героями ти відчуваєш кожен вибух енергії, кожен момент відчаю і надії.

 Враження неймовірні: епічна історія, яка залишає слід і змушує думати про неї ще довго.

Чекатиму на продовження історії.

 

«Подорожник для душі»

Ця історія — справжня подорож крізь серце. Вона про любов, втрату, відданість і про те, що інколи найменші істоти — собаки, коти чи навіть хом’ячки — можуть навчити нас справжньої щирості.

Авторка зуміла зачіпити найтонші струни емоцій: від сліз горя до радості від зустрічі, від почуття провини до зцілення і прийняття.

Текст сповнений живих образів і тонких деталей: старі п’ятиповерхівки, дитячий майданчик, запах дощу і листя — усе це робить історію неймовірно реалістичною.

 Герой, що повертає втрачених друзів, стає символом надії і магії буденного життя, а кожна сцена переповнена глибиною і теплом.

Ця історія змушує відчути, що справжня любов не зникає, і навіть після великих втрат є шанс на нове щастя.

Після прочитання залишаються теплі спогади та бажання цінувати кожну мить і тих, хто поруч.

 

Також хочу порекомендувати її твори «Десять хвилин до смерті» та «Чорний Вартовий»

 Сторінка авторки  https://arkush.net/book/23716

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

 

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                **********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Рін_Удона  #відгукнакнигу  #українські_письменниці  #письменники_Аркушу #українське_фентезі  #читаюукраїнськихавторів  

Читацький підсумок за квітень 2026

#читацький_підсумок  #ХронікиКниголюба

Квітень 2026

Читацький план на цей місяць виконано повністю. Зустрічі з новими авторами та повернення до вже відомих майстрів слова виявилися напрочуд влучними. Квітень став для мене ще однією експедицією  в пошуках чудових книг та нових вражень.

1.Всього прочитав та прослухав 21   книгу.

1. Вероніка Рот «Дивергент. Нескорена» 8*10 

2. Олена Кузьміна «Морок над містом»  10*10

3. Оліві Блейк «Шістка Атласа»  8*10

4. Василь Стус «Веселий цвинтар»   9*10

5. Анастасія Нікуліна «Сіль для моря, або Білий Кит»   8*10

6. Юрко Вовк «Пам’ять крові»  10*10

7. Антон Ейне« Збірка творів»  10*10

8. Рін Удона»Збірка творів» 10*10 

9. Тетяна Олiйник « Збірка творів»   10*10

10. Натт-о-Даґ Ніклас «1794»   8*10

11. Натт-о-Даґ Ніклас «1795»   9*10

12. Джеймс Клавелл « Шьог’ун-1»  10*10

13. Ю. Несбьо « Нетопир» 10*10

14. Джеймс Роллінс «Беззоряна Корона»  8*10

15. Євген Гуцало « Парад планет» 10*10

16. Ендрю Нейдерман «Адвокат диявола» 8*10

17. Ден Абнет «Айзенгорн.Ксенос» 9*10

18. Ден Джонс «Ессекські Пси»  9*10

19. Ю. Несбьо «Таргани»  10*10

20. Ніна Кур'ята «Дзвінка» 10*10

21.Томас Тімаєр «Закон Хроноса»  8*10

22. Андрій Цінцірук « Коло Елу» 10*10

 

2. Нових для мене авторів було: 16  

3. Український авторів:  10  нових  8

4. Іноземних авторів:  10

5. Всього  сторінок: 8358

6. Середня оцінка за місяць 9,22

7. Жанрова палітра:

1.Художня література  6

Роман / Повість / Новела / Оповідання / Драма

2.Фантастика та фентезі  10

Фентезі / Урбан-фентезі / Наукова фантастика / Стімпанк / Кіберпанк / Антиутопія/ Містика

3.Трилери та пригоди  5

Детектив / Кримінальна проза / Трилер / Пригодницький роман / Військова проза

 4.Поезія та експериментальні форми  1

Поезія / Верлібр / Літературний експеримент

8.Вразили (емоційно потужні, ті, що лишають посмак і змушують думати):

1. Юрко Вовк «Пам’ять крові»

2. Євген Гуцало « Парад планет» 

 9.  Дуже сподобались (гармонійні історії, сильні персонажі, атмосфера — чисте задоволення) :

1.Олена Кузьміна «Морок над містом»

2. Антон Ейне « Збірка творів» 

3. Рін Удона «Збірка творів»

4.Тетяна Олiйник « Збірка творів»  

5. Джеймс Клавелл « Шьог’ун-1» 

6. Ніна Кур'ята «Дзвінка»

7. Ю.Несбьо « Нетопир»

8. Андрій Цінцірук « Коло Елу»

 

 10. Книги які залишили подвійні відчуття (спірні, неоднозначні, але цікаві):

1. Анастасія Нікуліна «Сіль для моря, або Білий Кит»    

 11. Розчарування місяця: не було

12. «Темна конячка» (книга, від якої не очікував багато, але сподобалась й здивувала):

1. Рін Удона «Збірка творів»

 

13. Написав  5 відгуків   на книги:

1. Антон Ейне «Збірка творів» 

2. Тетяна Олiйник « Збірка творів»

3. Фенні Флегг «Заберіть мене на небеса»

4. Марі Бенедикт «Єдина жінка в кімнаті»

5. Ніна Кур'ята «Дзвінка»

 

Еспресо-відгуки  6

 

1. Валерій Пузік «Шахта. Ранкове зведення»

2. Наталка Доляк «Чорна дошка»

3. Юлія Чернінька «Спадок на кістках»

4. Лора Підгірна  «Проскурівський психопат» 

5. Василь Кожелянко  «Срібний павук» 

6. Лілія Черен  «Тінь за тобою» 

 

 

 14. Нові придбання:

 

1. Ентоні Гопкінс « Ми впоралися,малий»

2. Артур Дронь « Гемінг'вей нічого не знає»

3. Андрій Цінцірук «Коло Елу»

4. Лєна Лягушонкова «Мій прапор запісяв котик»

15. Книга місяця:

1.Юрко Вовк «Пам’ять крові»

2. Євген Гуцало « Парад планет» 

 

16. Цитати місяця:  

Євген Гуцало « Парад планет»

1. Душа не сусід, її не випреш

2. Брехун повинен мати гарну пам'ять

 

Анастасія Нікуліна «Сіль для моря, або Білий Кит»

 

1. На дотик море допомагало ще краще. Воно було надто солоне, щоб у ньому плакати.

2. Я десь читала, що спогади — це ми самі. І без них просто були б ніким.

3. Кожен дивний по-своєму. Насправді у світі немає жодної цілком звичайної людини.

 17. Плани читання на травень

1. Джозеф Хеллер « Пастка -22»    

2. Арнольд Шварценеґґер «Будь корисним»  

3. Олеся Ісаюк «Роман Шухевич»   

4. Михайло Когут «Командир Різун»

5. Андрій Химко «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший»   

6. Андрій Химко «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий»  

7. Олесь Ульяненко « Сталінка»   

8. Мольфар Білий « Збірка творів»  

9. Югин Кобилянський « Збірка творів» 

10. Еліс Фіні «Камінь. Ножиці. Папір»

11. Катерина Колесник «Захисники лісу»   

18. Мій читацький місяць у трьох словах

опік - переродження –  ностальгія