Читацький підсумок за березень 2026

#читацький_підсумок  #Хроніки_Книголюба

Березень 2026

Цей місяць став справжньою мандрівкою крізь сторінки: від уже знайомих голосів до відкриття нових імен. Вдалося закрити весь спланований список, і що важливо — без розчарувань. Це був місяць точних влучань: половина прочитаних книг отримали оцінку 10 з 10. Друга половина була трохи слабшою, але навіть ці тексти виявилися якісними й вартими витраченого часу.

 

1.Всього прочитав та прослухав  22  книги.

1. Віталій Кулаковський «Максим Кривоніс» 10*10

2. Марія Савчин «Тисяча доріг»  10*10

3. Антін Мухарський «Після злучення тварина сумна»  10*10

4. Тетяна Тіховська «Паперова лялька» 9*10

5. Марина Блохіна «Користь незавершених справ»  8*10

6. Флегг Фенні «Заберіть мене на небеса» 10*10

7. Михайло Старицький «За двома зайцями»  10*10

8. Андрій Дашков « Збірка творів»  9*10

9. Вадим Булава « Збірка творів»  8*10

10. Джон Скальці «Бригади привидів»  10*10

11. Ольга Саліпа «Медаль на два боки»  10*10

12. Косянтин Шелест «Володар заборонених земель» 8*10

13. Келлі Гарт « Ртуть»  7*10

14. Гарет Браун «Товариство недослідженних об'єктів»  7*10

15. Лео Перуц  «Майстер судного дня»   8*10

16. Рафал Дамбовський «Вовче право»  10*10

17. Йорн Лієр Горст «Код Катаріни»  1 0*10

18. Карен Клівленд «Секретна інформація»  10*10

19. Джо Аберкромбі « Чорти»  10*10

20. Роман Іваничук «Торговиця»  10*10

21. Марі Бенедикт «Єдина жінка в кімнаті»  10*10

22. Лада Лузіна « Микола Мокрий»  9*10

 

2. Нових для мене авторів було:   14

3. Український авторів: 12   нових  7

4. Іноземних авторів:  10

5. Всього  сторінок: 7836

6. Середня оцінка за місяць:  9,32

7. Жанрова палітра:

1.Художня література 8

Роман / Повість / Новела / Оповідання / Драма

2.Фантастика та фентезі  10

Фентезі / Урбан-фентезі / Наукова фантастика / Стімпанк / Кіберпанк / Антиутопія/ Містика

3.Трилери та пригоди  4

Детектив / Кримінальна проза / Трилер / Пригодницький роман / Військова проза

 8.Вразили (емоційно потужні, ті, що лишають посмак і змушують думати):

1. Марія Савчин «Тисяча доріг» 

2. Флегг Фенні «Заберіть мене на небеса»

3. Марі Бенедикт «Єдина жінка в кімнаті»

9.  Дуже сподобались (гармонійні історії, сильні персонажі, атмосфера — чисте задоволення) :

1. Віталій Кулаковський «Максим Кривоніс»

2. Антін Мухарський»Після злучення тварина сумна»

3. Михайло Старицький «За двома зайцями» 

4. Ольга Саліпа «Медаль на два боки» 

5. Рафал Дамбовський «Вовче право» 

6. Роман Іваничук «Торговиця» 

7. Джо Аберкромбі « Чорти» 

8. Карен Клівленд «Секретна інформація» 

9. Йорн Лієр Горст «Код Катаріни» 

 

 10. Книги які залишили подвійні відчуття (спірні, неоднозначні, але цікаві):

1. Лео Перуц  «Майстер судного дня»

2. Тетяна Тіховська «Паперова лялька»

 

 11. Розчарування місяця: не було

12. «Темна конячка» (книга, від якої не очікував багато, але сподобалась й здивувала):

1. Антін Мухарський «Після злучення тварина сумна» 

 

13. Написав  2 відгуки   на книги:

1. Вадим Булава « Збірка творів» 

2. Андрій Дашков « Збірка творів» 

 

Еспресо_відгуки -  9

 

1. Емі Гармон «Дівчина на ім’я Самсон»

2. Рафаель Сабатіні «Одіссея капітана Блада»

3. Кетрін Беннер «Дім на краю ночі»

4. Тимур Литовченко «Пустоцвіт»

5. Андрій Кокотюха «Червоний»

6. Таня П'янкова «Вік червоних мурах»

7. Лі Бардуго «Тінь та кістка»

8. Ніл Шустерман «Жнець»

9. Роберто Річчі «Червоний Арлекін»

 

14. Нові придбання:

1. Ронен Берг’ман « Встань і вбий першим»

 

15. Книга місяця:

1. Марія Савчин «Тисяча доріг» 

 

16. Цитати місяця:  

Марія Савчин «Тисяча доріг» 

1.«Мене мучила свідомість того, що з нашою смертю пропаде важлива частина історії мого народу»

2. «Ми жили так, ніби кожен день міг бути останнім»

3. «Найважче було не боятися смерті, а звикнути до думки, що вона може прийти щомиті»

4. «Ми втрачали друзів один за одним, але не мали права втратити надію»

5. «Боротьба робить людину сильнішою, але водночас залишає рани, які не гояться все життя»

6. «Кожна дорога могла вести або до свободи, або до смерті».

7. «Найбільший страх — не загинути, а бути забутими».

8. «Історія — це пам’ять людей, які не побоялися розповісти правду»

17. Плани читання

Квітень

1. Вероніка Рот «Дивергент Нескорена 1»   

2. Олена Кузьміна «Морок над містом»  

3. Оліві Блейк «Шістка Атласа»  

4. Василь Стус «Веселий цвинтар»   

5. Анастасія Нікуліна «Сіль для моря, або Білий Кит»   

6. Юрко Вовк «Пам’ять крові»   

7. Антон Ейне« Збірка творів»  

8. Рін Удона»Збірка творів»   

9. Тетяна Олiйник « Збірка творів»   

10. Натт-о-Даґ Ніклас «1794»   

11. Натт-о-Даґ Ніклас «1795»   

18. Мій читацький місяць у трьох словах

ГЛИБИНА — РОЗДУМИ — ВІДКРИТТЯ

Андрій Дашков. Анатомія страху у лабіринтах свідомості

Андрій Дашков. Анатомія страху у лабіринтах свідомості

З багатьох творів, які автор представив на своїй сторінці на «Аркуші», я навмання вибрав дві історії.

«Лазар, або Подорож смертника»

Перше відчуття від тексту — запаморочення. Знаєте, як буває, коли заходиш у кімнату з дзеркальними стінами: ти бачиш вихід, але постійно врізаєшся у скло.

Автор створив потужний психологічний та філософський експеримент у жанрі темної сучасної прози, де межа між реальністю й сновидінням практично стерта.

Андрій майстерно занурює читача у внутрішній світ Лазара — героя, чиє життя сповнене страху, болю та нескінченних випробувань.

Це оповідь про самотність, смертність, психологічні лабіринти, які людина створює в собі, й про ті кошмари, які неможливо подолати лише силою волі.

Сюжет твору вибудований як серія подій, що поєднують фізичні випробування з психічними катастрофами.

Лазар переживає переслідування, тяжкі травми, шторм, град, падіння та втрату контролю над тілом і світом навколо. Разом із тим він потрапляє до «Колиски». Це символічне місце, де змішуються минуле, майбутнє й вимір снів.

Тут «ловець снів» стає центральним метафоричним ігровим пристроєм, що формує його досвід, підштовхує до самоаналізу й змушує стикатися з тінями минулого, уявними та реальними загрозами.

Сподобалось, як автор розкрив образ Лазара через його страждання, фізичну та моральну втому, внутрішні монологи та сприйняття світу.

Герой вийшов одночасно слабким і впертим, травмованим та усвідомленим; страх і рішучість у ньому переплітаються.

Його подорож — це не лише зовнішня боротьба зі стихією та небезпекою, а й внутрішнє проходження через страхи, сумніви, спогади і власних «двійників», що символізують роздвоєння особистості та боротьбу з власним минулим.

Глибока психоемоційна атмосфера твору створюється через детальні описи стихії, тілесних відчуттів та кошмарних видінь.

Холод, вітер, град та хаос навколишнього світу стають дзеркалом внутрішнього стану героя.

Автор порушує філософські питання свободи, долі, смерті та сенсу життя.

Колиска, лабіринт і «ловець снів» виступають не лише сюжетними елементами, а й символами системи світу, який одночасно затягує і формує особистість, нав’язує правила гри, які неможливо обійти.

Мова твору багата та метафорична, з численними асоціаціями, що нагадують сон чи кошмар.

 Сюжетні та часові зсуви змушують читача постійно балансувати між реальністю та уявою, відчувати невизначеність, аналогічну до стану головного героя.

Загалом, твір є складним, багатошаровим та інтенсивним досвідом для читача.

Це історія про боротьбу людини з невидимими силами, про крихкість і стійкість людського духу, про те, що навіть у лабіринті кошмарів можна знайти точку опори.

 

«Земля сліпих»

Ця історія постає як комплексний психологічний лабіринт, де реальність, пам’ять і час перетворюються на взаємопов’язані елементи сюжету.

Автор малює світ, де зовнішнє та внутрішнє життя персонажів зливаються в єдиний потік свідомості, а читач опиняється водночас спостерігачем і учасником, змушеним балансувати між страхом і цікавістю.

Сюжет розгортається навколо головного героя, який проходить через серію фізичних та психологічних випробувань.

Відчуття апокаліптичної ізоляції автор розкриває через детальний внутрішній монолог героя, якого постійно переслідують сліпі істоти — кроти.

Уже з першого епізоду відчуваєш його страх, але водночас і майстерність виживання.

Герой не просто бореться за життя, він веде постійну психологічну гру з оточенням, підкреслюючи гостру напругу та тонку межу між життям і смертю.

Динаміка переслідувань, перестрілок та втечі по дахах показує, наскільки виснажливою для нього є боротьба за виживання. Читач буквально відчуває втому, страх і тривогу.

Весь простір постає як лабіринт: двері, кімнати, панелі, доміно та «невидимі друзі» стають символами випробувань та правил, де навіть найдрібніші дії здатні змінити баланс і призвести до катастрофи.

На мій погляд, автор чудово прописав психологічний стан героя. Його відчуття відокремлення від тіла, ультрафіолетове сяйво, моторошні уявні картини — усе це показує межу між свідомістю та божевіллям.

Він одночасно переживає тілесний біль і психічне полегшення, підкоряючись як власним страхам, так і чужим голосам. Цей стан підкреслює тему контролю.

Герой намагається втримати владу над власним існуванням у світі, де правила диктують зовнішні сили та внутрішні демони.

«Земля сліпих» дуже насичена деталями, атмосферою та внутрішнім потоком свідомості головного героя.

Ця історія відкриває перед читачем світ, де панує хаос і постійна небезпека. Образ кротів — це не лише фізична загроза. Вони символізують темряву, невідомість і тотальне панування, яке зводить будь-яку людину до безсилих рухів і інстинктів.

Сильним є мотив часу й ідентичності. Дві версії Віка, старий і молодий, показують, як змінюється людина під впливом досвіду і як минуле впливає на теперішнє.

Сюжетні образи переплетені з емоційною та філософською глибиною. Я йшов крізь цей світ, який одночасно здавався мені знайомим і чужим, як сон, з якого не можна прокинутися. Час розтягувався та стискався. Читаючи цей твір, постійно відчував себе на межі — між страхом та допитливістю.

Вся книга насичена метафоричними шарами: герой бачить себе як щура, як повітряного змія, як тіло, позбавлене болю, та одночасно відчуває вагу власної свободи та неминучість смерті.

Усе це створює відчуття постійного балансу між хаосом та порядком, між життям та невідворотною загибеллю. Вразило, як автор працює з усіма сенсорними каналами читача.

Холод, запах, дотик, темрява, шум та внутрішні голоси створюють відчуття присутності у замкненому та небезпечному просторі. Ці епізоди — це майже медитація на тему страху, залежності та боротьби за контроль.

Сподобалось, як автор поступово вводить нові елементи сюжету та світу.

Загалом історія вийшла психолого-метафізичним та філософським трилером. Автор досліджує питання контролю, вибору, часу та ідентичності, одночасно тримаючи читача у напрузі.

Твори Андрія Дашкова — про крихкість й водночас неймовірну стійкість людського духу. Це нагадування про те, що головна битва завжди відбувається всередині.

Сторінка автора https://arkush.net/user/11967

 

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Андрій_Дашков  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика  #читаюукраїнськихавторів  

Еспресо _відгук №7

Еспресо _відгук №7

 

Сьогодні у нашому меню три книги з абсолютно різним характером. Це подорож крізь світи, де правила диктує не логіка, а маска, коса або дар викликати світло.

Ми зазирнемо у майбутнє, де смерть стала професією, повернемося у минуле, якого ніколи не було, і приміряємо кольори, що визначають долю.

Ці три історії об’єднує одне — вони не дають просто «проковтнути» сюжет. Вони змушують смакувати кожну деталь, відчувати холод магічного морозу та стерильний спокій досконалого світу.

Ці три книги про одне й те саме: про право залишатися людиною в системі, яка намагається тебе класифікувати, обмежити або «викосити».

 

 

Лі Бардуго «Тінь та кістка»

Аромат

Запах морозного повітря, гасу, пороху та магії. Це атмосфера «царпанку» (фентезі з північною зимовою естетикою), де величезна хмара темряви розрізає країну навпіл.

Смак

 Яскравий, цукровий, але з крижаною крихтою всередині. Це класичне Young Adult фентезі: історія «обраної», любовний трикутник та боротьба світла з темрявою. Стиль легкий, кінематографічний, ідеальний для швидкого споживання.

Секретний інгредієнт

Мене зачепила саме ця естетика.  Естетика «Гриші». Бардуго майстерно грає з напівміфічними образами, де каптани, морози та старі легенди змішуються в один візуальний коктейль. Це той випадок, коли антагоніст, Дарклінг, за об'ємом та харизмою переграє всіх «позитивних» героїв разом узятих. Це магія, яка не потребує пояснень, вона просто працює на атмосферу.

Посмак

Смак розваги та повного занурення. Після неї хочеться закутатися в теплий каптан і дізнатися, що буде далі з Аліною та Дарклінгом. Розвантажувальна книга після важкого сюжету.

 

Ніл Шустерман   «Жнець» 

Аромат

Стерильний, високотехнологічний запах майбутнього, де смерть переможена, а населення контролюють спеціально навчені «женці». Це аромат ідеального світу, в якому з’явилася тріщина.

 

Смак

Гострий, металевий, інтелектуальний. Це підліткова антиутопія, але з дуже дорослими питаннями про мораль, ціну життя та тягар влади. Сюжет летить швидко, як лезо коси, з постійними етичними дилемами та несподіваними поворотами.

 

Секретний інгредієнт

Мене зачепила ідея «Грозової Хмари» — штучного інтелекту, який став ідеальним правителем, але не має права втручатися в питання смерті.

Це шикарний контраст: досконала цифрова логіка проти кривавого та суб'єктивного людського вибору. Письменник майстерно показує, що навіть у раю, де немає хвороб і воєн, найбільшою загрозою залишається людина, яка отримала владу над чужим життям.

 

Посмак

Прохолодний й тривожний. Ви ще довго будете думати: «А чи хотів би я жити вічно в такому світі?». Ідеально для тих, хто любить філософську напругу.

 

Роберто Річчі «Червоний Арлекін»  

 

Аромат

Запах свіжої фарби, карнавальних масок та тривожного очікування. Світ, поділений на кольорові касти, де колір вашої маски визначає вашу долю, а порушення правил означає смерть.

 

Смак

Яскравий, кінематографічний й дещо синтетичний. Це динамічне фентезі, яке смакує як кольоровий коктейль: спочатку солодко від пригод, а потім гірко від усвідомлення жорстокості цієї системи. Стиль швидкий, орієнтований на дію та візуальні образи.

 

Секретний інгредієнт

Зацікавила сама концепція маски, як релігії та закону одночасно. Коли твій колір - це твоя тюрма.

Автору  вдалося створити світ, де візуальна краса (усі ці яскраві хроматичні міста) лише підкреслює внутрішню порожнечу суспільства.

Це нагадує мені про те, як часто ми самі обираємо зручну маску, щоб просто вижити в натовпі, забуваючи, якого кольору наше справжнє обличчя.

 

Посмак

Залишає питання про ідентичність: хто ми без своїх «масок» та соціальних ролей? Ідеально для тих, хто любить антиутопії з незвичним світобудуванням.

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

#Хроніки_Книголюба  #еспресо_відгук #відгукнакнигу   #книги_українською

 

Еспресо -відгук № 6

Бувають книги, що заходять у саму душу. А бувають ті, що залишають опік. Ці три - з останніх. Тут про те, як нас ламали, але не доламали. Про порох, гнилі яблука та мерзлу землю під конвоєм. Без зайвих слів. Беріть каву. Пийте повільно. Тут кожне слово має вагу.

Тимур Литовченко  «Пустоцвіт»

Аромат. 

Запах пороху, степу та нездійснених сподівань. Це історичне полотно про Розумовських, де велич імперії переплітається з трагедією особистостей, які так і не змогли стати тими, ким мріяли.

Смак.

 Класичний, глибокий, з присмаком меланхолії. Литовченко пише ґрунтовно, з увагою до деталей. Це не просто біографія, а роздуми про те, чому деякі таланти стають «пустоцвітом» під тиском історії.

 Секретний інгредієнт. 

Мене зачепило це відчуття фаталізму, коли спостерігаєш за героями, які мають усі можливості змінити хід історії, але стають заручниками обставин та власних слабкостей.  Це болюче усвідомлення того, скільки потенціалу було втрачено для цілої нації через особисті драми.

Посмак. 

Якісного історичного роману, який змушує замислитися над долею України та її еліт у минулих століттях.

 

Таня П'янкова «Вік червоних мурах»

 Аромат. 

Запах гнилих яблук, вологої чорної землі та солодкуватий, нудотний аромат смерті. Це історія про Голодомор, розказана через долі трьох абсолютно різних людей.

Смак.

 Болісний і «м'ясистий». Це не просто література, це фізіологічне відчуття голоду. Авторська мова дуже соковита, майже магічно-реалістична, що створює страшний контраст із жахіттями, які відбуваються в кадрі. Смак крові та заліза.

Секретний інгредієнт.

 Мене вразило те, як П’янкова вивертає душу через огиду. Ти буквально фізично не можеш це читати, але й відірватися не в силі.

Відчуття безсилля перед людською жорстокістю, коли червоні мурахи (ідеологія) пожирають усе людське, залишаючи лише порожнечу.

Посмак. 

Шок. Книга залишає по собі оніміння і глибоке усвідомлення того, що зло часто має обличчя звичайних людей. Читати важко, але необхідно.  

Андрій Кокотюха «Червоний»

 

Аромат. 

Запах мерзлої землі, соснової хвої, махорки та крові на снігу. Це жорстка історія про воїна УПА, який потрапляє до сталінських таборів і продовжує боротьбу навіть там.

Смак. 

Міцний, як тюремний чифір, та гострий, як лезо. Написано динамічно, без зайвих сентиментів. Це смак незламності та чоловічої гідності в умовах, де людину намагаються перетворити на номер. Справжній український бойовик у найкращому сенсі.

Секретний інгредієнт. 

Мене захоплює ця абсолютна безкомпромісність головного героя. Коли навколо всі ламаються або йдуть на угоди з совістю, Данило Червоний залишається монолітом.

Для мене цей сюжет - це маніфест того, що внутрішня свобода не залежить від колючого дроту. Це відчуття драйву від того, що ворог боїться навіть ув’язненого героя.

Посмак: 

Гордість і внутрішня сила. Книга залишає чітке розуміння, що боротьба триває доти, доки ти сам не здався.

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

#Хроніки_Книголюба  #еспресо_відгук #відгукнакнигу   #книги_українською

Вадим Булава. Дзеркало часу: Від антиутопії до незламного коріння

Вадим Булава. Дзеркало часу: Від антиутопії до незламного коріння

 «Останній День Землі» 

Я не очікував, що ця історія так мене затягне. Спочатку це здавалося просто антиутопією. Атмосфера вражає з самого початку.

Світ, який виснажений, ніби втомлений від самих людей. Екологічна катастрофа, поділ людей на типи. Але дуже швидко стало зрозуміло: це не про світ. Це про людину в цьому світі.

 І ти читаєш це ніби як попередження. Як дзеркало, в яке трохи страшно дивитися.

Але далі історія раптом розкривається глибше.

З’являється ідея «третього типу людей». Це не просто категорія в суспільстві, це ніби виклик читачу. Це змушує замислитися: а чи я живу автоматично? Чи я думаю? Чи я відчуваю глибше? Я не очікував, що книга змусить мене ставити такі питання.

Я завжди казав, що в кожній книзі завжди можна знайти щось цінне для себе.

Коли в сюжет увійшла «Омега», медальйони, Врата Світів, я взагалі перестав розуміти, в якому жанрі знаходжуся. І це було круто.

Замість сухої антиутопії, я отримав щось майже міфологічне. Не просто історію про зруйнований світ, а легенду про тих, хто може його переосмислити.

 

Особливо сильним є момент, коли спокуса набуває форми логіки. Темрява не кричить, вона аргументує. Вона пропонує ідеальний світ. Без хаосу. Без страждань. І саме це робить її небезпечною.

Сцени протистояння з темрявою - це не просто битви світла й зла. Це діалог із власними страхами, із самотністю, зі спокусою.

Кульмінація вибору. Мить, у якій герой відмовляється від абсолютної влади заради збереження людяності.

Вільям. Це взагалі окрема історія. Я разом із ним сумнівався, захоплювався силою, й водночас боявся, що ця сила його зламає. Я ніколи не думав, що в подібній історії можна так співпереживати герою.

 

А фінал…

Коли головний герой  каже: “Я людина!” - це не просто репліка. Це вибух. Це момент, коли розумієш, що вся ця історія  про вибір залишитися людиною навіть тоді, коли маєш силу стати кимось більшим.

І зникнення Вільяма — це геніальний хід. Бо легенди так і народжуються. Не через докази. Через пам’ять і віру.

Після прочитання лишається дивне, але прекрасне відчуття. Ніби ти не просто прочитав роман, а прожив чиюсь духовну еволюцію. І тепер трохи інакше дивишся на світ.

Це історія, яка починається як антиутопія, розгортається як фантастична сага, а завершується як притча про вибір.

«Головний Елемент»

«Головний Елемент» - це текст-портал. Він починається з блискучого скла хмарочосів 24-го століття, а закінчується в окопах під Бахмутом й на золотих полях козаччини. І цей перехід - найсильніше, що є у творі.

 

Мене зачепив цей контраст. Студент Алекс живе у світі ідеальних нейромереж і токенів, але справжню відповідь для свого проєкту він знаходить не в цифрових архівах, а в старій бібліотеці, за буковими дверима з калиною.

Це символ того, що жоден «Кібер-2350» не замінить людині розуміння свого походження.

 

Постать Устима - це такий собі «ген пам'яті». Його опис(вишиванка, широкі штани, люлька) - одразу нагадав мені про той гарт, який ми зустрічаємо в книгах про козаків.

Це не просто старий, це міст між нами сьогоднішніми й тими, хто тримав небо над Україною століттями.

Автор дуже тонко провів лінію через ключові точки нашого болю і слави: Софія Київська, Крути, Бахмут, Кубань.

 Найважливіше у тексті -  це фінальне слово Алекса. Єдність. Це і є той «Головний Елемент». Без нього ми просто населення, а з ним - незламна нація.

Автор майстерно довів: можна виграти війну технологіями, але мир на століття встановлюється лише спільним духом.

 

Творчість автора можна схарактеризувати як «літературу інтелектуального занепокоєння». Він не розважає читача картинками майбутнього, а ставить його перед дзеркалом.

Вадим Булава пише про відповідальність сили. Його творчість - це нагадування про те, що навіть у світі нейромереж і міжпросторових порталів, головним елементом залишається здатність людини сказати: «Я залишаюся собою».

 Сторінка автора https://arkush.net/user/9575

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Вадим_Булава  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика  #читаюукраїнськихавторів