Дмитро Полюхович. «Єврейський цвинтар Сатанова». Пам’ять, що не мовчить

Дмитро Полюхович. «Єврейський цвинтар Сатанова». Пам’ять, що не мовчить

Ця книга  не просто дослідження окремого місця на мапі України. Як на мене, «Єврейський цвинтар Сатанова» - це спроба почути голоси минулого там, де зазвичай панує тиша.

Почути  голоси стерті часом, війнами, байдужістю, але все ще живі у камені, символах, іменах.

Дмитро Полюхович підходить до теми не як сухий історик, а як уважний слухач. Його текст поєднує документальність, культурологічний аналіз й глибоку емоційну повагу до простору смерті як простору пам’яті.

Є місця, які не хочуть, щоб їх читали. Вони не кричать, не заманюють туристів, не обіцяють видовищ. Вони стоять осторонь. Занедбані, зламані, напівстерті. Вони чекають не глядача, а співрозмовника.

 У книзі, Єврейський цвинтар у Сатанові постає не «об’єктом», а живим архівом  із власною мовою, власною логікою та болем. Це мова  каменів, тріщин, моху та уламків.

Мацеви тут не просто надгробки. Вони як сторінки, які потребують перекладача. І Дмитро Полюхович бере на себе цю роль, усвідомлюючи її обмеженість і відповідальність.

Він читає символи (левів, корони, свічники, руки коенів), як ключі до світогляду знищеної спільноти.

Кожен знак тут говорить про життя не менше, ніж про смерть.

Сподобалось, що автор не романтизує трагедію й не перетворює її на декоративну екзотику.

Навпаки. Він уважно працює з деталями (мацевами, написами, символами, зруйнованими фрагментами, слідами часу).

Через ці дрібні речі проступає велика історія єврейської спільноти Поділля - з її вірою, страхами, надіями й неминучим зникненням.

Автор вміло показує, як пам’ять може бути брудною, розбитою, незручною. В цьому особлива сила цієї книги.

В книзі багато руйнування. Читач бачить зламані плити, стерті написи, сліди часу й людської байдужості. Але саме в цій руйнації проступає правда. Бо пам’ять, яка збережена ідеально, часто є штучною. А пам’ять, що тріщить і осипається, - справжня.

Книга змушує замислитися і про сучасність. Про те, як ми поводимося з пам’яттю «інших». Про те, що цвинтар  це не лише про смерть, а й про відповідальність живих.

Автор робить Сатанів метафорою всієї України (землі, де шари історії накладаються одне на одне, а забуття часом виявляється страшнішим за руйнування).

Сподобалась мова книги. Вона  стримана, точна, але не холодна. У ній відчувається особиста залученість автора, проте без нав’язування емоцій читачеві.

Текст не тисне, він веде. Повільно, кам’яними доріжками між могил, змушуючи зупинятися, читати, вдивлятися, замислюватися.

Автор порушує  багато питань. В тому числі й питання Голокосту. Але робить він це дуже обережно. Голокост у цій книзі як тінь, що падає на кожен камінь, навіть якщо про нього прямо не сказано.

Ця книга - важливе нагадування про те, що пам’ять не є абстракцією. Вона має конкретні координати, імена, дати. І поки ми здатні їх читати, минуле не зникає остаточно. Питання порушені автором не лише про минуле, а й про теперішнє.

Хто відповідає за пам’ять, коли немає спадкоємців? Чи має історія право на забуття? Чи є байдужість формою насильства? І що відбувається з суспільством, яке звикає ходити по кістках, не помічаючи цього?

Цвинтар Сатанова, у письменника, не місце скорботи, а місце відповідальності. І коли ти закриваєш  книгу, вже не можеш сказати, що «не знав».

Коли я закрив цю книгу, в мене не було відчуття завершеності. Було відчуття, ніби я вийшов із чужого сну, який чомусь запам’ятався краще, ніж власні спогади.

 Ніби я пройшов між каменів, не торкаючись їх руками, але все одно забруднився пилом часу.

Цей цвинтар почав існувати в мені сильніше, ніж багато місць, де я реально був.

Читаючи Дмитра Полюховича розумієш, що пам’ять - не кров і не спадок. Це вибір. І відмова від нього - теж вибір, просто мовчазний.

 

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Дмитро_Полюхович  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #нон_фікшн  #історичне_дослідження   

Вікторія Гранецька «Тіло™»

Вікторія Гранецька  «Тіло™»

«Тіло™» не простий фантастичний роман. Я б назвав його холодним експериментом над читачем, у якому тіло перестає бути домівкою для душі й перетворюється на продукт.

На інтерфейс, на  товар із цінником та гарантійним терміном.

Цю книгу не читаєш, у неї заходиш. Спочатку обережно, без тривоги, ніби в добре освітлене приміщення, де все чисто й продумано.

Напруга в романі наростає не через події, а через усвідомлення.

Вікторія Гранецька працює на межі антиутопії, соціального трилера й психологічного жаху. Але найсильніше тут звучить нота страху. Страху  втрати себе у світі, де навіть плоть більше не належить людині.

Світ роману побудований так, що ідея «апгрейду» тіла здається логічною, майже привабливою.

Втома, хвороби, старіння - усе це можна вимкнути, замінити, оптимізувати.

Але чим далі ти занурюєшся в текст, тим більше відчувається що разом із болем та слабкістю зникає й щось базове. Пам’ять, інтимність, право на вразливість. Тіло без страждання виявляється тілом без справжнього життя.

Я ловив себе на думці: а може, це не так уже й страшно?

Саме в цей момент роман починає працювати по-справжньому.  Він не лякає, він переконує. А вже потім забирає ґрунт з-під ніг.

Письменниця дуже точно працює з відчуттям дискомфорту. Жах у романі не в кривавих сценах, а в усвідомленні, що людина добровільно погоджується на знеособлення.

Система спокушає зручністю, турботою, обіцянкою контролю. І це робить роман по-справжньому тривожним.

Виникало відчуття, що текст дивиться на тебе. Ніби він перевіряє чи чекає: де твоя межа? На чому ти скажеш «ні»? На відмові від болю? На втраті пам’яті? На моменті, коли тіло перестає бути твоїм, але все ще ходить, дихає, функціонує?

Персонажі існують у постійній напрузі між тілом як об’єктом і тілом як носієм досвіду.

 Їхні внутрішні сумніви, страхи й спроби зберегти ілюзію автономії подані стримано, без надмірної емоційності.

Авторка не нав’язує моралі, але кожна сцена працює як запитання: що саме робить нас людьми, якщо тіло більше не наше?

Сподобався авторський стиль. Мова ідеально відповідає темі. Відсутність «теплої» образності лише підкреслює механічність світу, в якому почуття проходять перевірку на доцільність. Емоційно текст холодний, і цей холод поступово передається читачеві.

Роман читається не швидко, рівно, чітко, без опору. Але майже кожен розділ викликав бажання зробити паузу. Не перегорнути сторінку, а зупинитися й прислухатися до себе (де саме мені зараз некомфортно? У думці? У тілі? В пам’яті?).

 

Читаючи цю історію, ти не отримуєш  емоційної розради, ти отримуєш  дзеркало, в якому відбиваються сучасні страхи.

Як читач, я постійно перебував у напрузі, хоча сюжет не «тиснув» подіями. Напруга виникала з дрібниць: пауз у діалогах, буденної мови, спокійних рішень, які насправді не залишають вибору.

«Тіло™» - це роман, який довго не відпускає.

Він осідає всередині як неспокійна думка, як відчуття, що майбутнє вже поруч й воно зовсім не таке стерильне, як обіцяє реклама.

В мене не було відчуття «крапки». Світ не зламався. Система працює. І саме це лякає найбільше. Було тілесне відчуття порожнечі й дивного неспокою, ніби щось важливе в тобі перевірили на міцність та залишили тріщину.

Книга закінчується, але тривога залишається  як фоновий шум, який тепер завжди поруч.

«Тіло™» - це книжка, після якої починаєш інакше відчувати власне тіло. Його втому, біль, незручність. І раптом розумієш: саме в цій недосконалості і є доказ того, що ти живий.

**********************************************

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Вікторія_Гранецька  #відгукнакнигу  #українські_письменники #українська_фантастика #кіберпанк

Еспресо-відгук 3

#еспресо_відгук

Еспресо-відгук

Бувають книги, які не просто читаєш, а проживаєш на дотик. Вони відгукуються болем, тривогою, але й дають силу дивитися правді в очі.

Я точно знаю, що  кожна книга має свій аромат і свій секретний інгредієнт. Сьогодні я розкладаю на ноти три потужні тексти, що змушують серце битися швидше: від містичних алегорій до суворих реалій війни та психологічного тиску.

Заварюйте міцну каву, адже сьогоднішні тексти вимагають максимальної концентрації...

  Юліана Нестерович «Казка про Червоного Змія»  

Аромат  
Це темна, тривожна казка, замаскована під міф. Історія про зло, яке не завжди має ікла й луску, бо часто народжується всередині людини. Історія про страх, владу, спокусу та ціну, яку платять ті, хто намагається домовитися з чудовиськом (зовнішнім чи власним).

Смак  
Текст густий, символічний, із фольклорним присмаком. Мова образна, місцями жорстка, місцями майже гіпнотична. Авторка не веде за руку, вона кидає у світ алегорій, де кожен образ має друге й третє обличчя. Читається як притча: повільно, уважно, з відчуттям тривоги, що наростає

Секретний інгредієнт.

Мені книга сподобалась. Це глибока, людяна проза з історичним та соціальним підґрунтям.

Посмак
Це казка не для дітей. Текст з моральною двозначністю й філософським підтекстом. Особливо вона відгукнеться зараз, у час, коли зло часто носить знайомі обличчя, а вибір між страхом та відповідальністю стає болісно актуальним. Казка, яка не заспокоює, а змушує дивитися в темряву.

 

 Тодось Осьмачка «Ротонда душогубців»  

Аромат  
Похмурий, напружений твір про простір, у якому смерть перестає бути винятком і стає системою. «Ротонда душогубців» - роман про замкнене коло насильства, де людина опиняється всередині механізму, що перемелює волю, пам’ять та співчуття.

Смак  
Жорсткий, холодний, місцями майже безжальний. Авторський стиль сухий, точний, без прикрас. Кожне слово як удар. Читання викликає відчуття тиску й клаустрофобії: ніби стіни повільно зсуваються, не залишаючи простору для втечі чи виправдання.

Секретний інгредієнт.

Книга важка, але цікава. Глибокі психологічні портрети та художнє відтворення трагічних потрясінь.

Посмак  
Ця книга для тих, хто не боїться дивитися на темні сторони людської природи й замислюватися над тим, як легко насильство стає нормою. «Ротонда душогубців» особливо відгукнеться в наш час - як попередження про те, що байдужість убиває не гірше за ніж.

  Євгенія Подобна «Дівчата зрізають коси. Книга спогадів»  

Аромат  
Книга пам’яті й втрати. Особисті спогади, зшиті в єдиний голос про дорослішання, війну, жіночий досвід й моменти, коли життя різко змінює форму.

Зрізані коси - символ прощання з колишньою собою.

Смак  
Текст тихий, болісно чесний, без літературної показухи. Авторка пише просто, але саме ця простота б’є найсильніше. Читання схоже на повільне занурення в чужі спогади, які раптом виявляються тривожно знайомими.  

Секретний інгредієнт.

Книга сподобалась. Вона має сильний емоційний вплив - історії жінок, які ризикували життям, розкривають справжню людську сторону війни. Унікальність кожної героїні, з її шляхом, що відображає різні аспекти служби та переживань.

Посмак
Книга буде цікава тим, хто цінує нонфікшн про людський досвід, жіночі голоси й пам’ять як форму спротиву забуттю. Особливо важлива вона зараз, як фіксація часу, у якому зрізані коси означають не моду, а виживання й внутрішню трансформацію.

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

#Хроніки_Книголюба  #еспресо_відгук #відгукнакнигу   #книги_українською

 

Читацький підсумок. Січень 2026

#читацький_підсумок  #ХронікиКниголюба

Січень 2026

У цьому місяці моїм фокусом були книги нових і знайомих авторів. Я встиг прочитати все, що планував, і кожна історія залишила відбиток у моєму внутрішньому світі. Одна книга не зайшла, тому її було замінено.

 

 

1.Всього прочитав та прослухав  21  книгу.

1. Стівен Кінг « Темна вежа-2»                                                              10*10

2. Сергій Батурин «Меч королів»                                                          9*10 

3. Оля Русіна «Абрикоси зацвітають уночі»                                       10*10 

4. Алан Рікман «Шалено, глибоко. Щоденники Алана Рікмана»  8*10

5. Юліана Нестерович «Казка про Червоного Змія»                        10*10

6.  Ілларіон Павлюк «Книга Еміля»                                                        7*10

7. Очеретяний Їжак « Збірка творів»                                                    10*10

8. Ігор Снятинчук « Збірка творів»                                                         10*10

9. Бася Каллиган « Збірка творів»                                                          10*10

10. Вiкторiя Гранецька «Тiло™»                                                              10*10 

11. Тодось Осмачка «Ротонда душогубців»                                        10*10

12. Олександр Скрипник «За золотом Нестора Махна»                  7*10

13. Голлі Джексон «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»  9*10

14. Олександр Шевченко « Глибинка»                                                 10*10

15. Андрій Кокотюха «Вигненець і чорна вдова»                                8*10

16. Денніс Тейлор « Ми легіон. Ми Боб»                                               7*10

17. Мирослава Горностаєва « Вогендан.Повелитель»                       10*10

18. Ігор Сілівра «Цепелін до Києва»                                                         9*10

19. Марчін Швьонтковський «Пси господні»                                         8*10

20. Ольга Саліпа « Пташка на долоні»                                                   10*10

21. Олександр Молодецький « Шаманам тут не місце»                   10*10

 

 

 

2. Нових для мене авторів було:   14

3. Український авторів:  16  нових  10

4. Іноземних авторів:  5

5. Всього  сторінок: 7153

6. Середня оцінка за місяць 9,14

7. Жанрова палітра:

1.Художня література -3

Роман / Повість / Новела / Оповідання / Драма

2.Фантастика та фентезі -12

Фентезі / Урбан-фентезі / Наукова фантастика / Стімпанк / Кіберпанк / Антиутопія/ Містика

3.Трилери та пригоди -4

Детектив / Кримінальна проза / Трилер / Пригодницький роман / Військова проза

4.Жахи та психологія -1

Хорор / Готичний роман / Психологічний трилер / Психологічна драма

5.Нон-фікшн / публіцистика -1

Біографія / Мемуари / Есе / Історія / Філософія / Психологія / Науково-популярна література / Тревелог

6.Поезія та експериментальні форми

Поезія / Верлібр / Літературний експеримент

8.Вразили (емоційно потужні, ті, що лишають посмак і змушують думати):

1.Оля Русіна «Абрикоси зацвітають уночі»

2.Юліана Нестерович «Казка про Червоного Змія»

 

 9.  Дуже сподобались (гармонійні історії, сильні персонажі, атмосфера — чисте задоволення) :

1.Очеретяний Їжак « Збірка творів

2.Бася Каллиган « Збірка творів»                                                         

3.Ігор Снятинчук « Збірка творів»

4.Тодось Осмачка «Ротонда душогубців»

5.Олександр Шевченко « Глибинка»

6.Ольга Саліпа « Пташка на долоні»

7.Олександр Молодецький « Шаманам тут не місце»

                                               

 

 10. Книги які залишили подвійні відчуття (спірні, неоднозначні, але цікаві):

1. Ілларіон Павлюк «Книга Еміля»

 11. Розчарування місяця( книга,яка не зайшла):

1. Пол Бенджамин Остер «4 3 2 1»

12. “Темна конячка” (книга, від якої не очікував багато, але здивувала):

1.Вiкторiя Гранецька «Тiло™» 

2.Мирослава Горностаєва « Вогендан.Повелитель»

 

13. Написав 13  відгуків   на книги:

1.Тарас Мельник «Свята земля»

2.Очеретяний Їжак  «Збірка творів»

3.Ігор Снятинчук «Збірка творів»

4.Ксенія Циганчук «Хто тебе вбив»

 5.Джон Скальці «Війна старого»

6.Бася Каллиган «Збірка творів»

7.Колектив авторів «Збірка "Босорка"-1»

8.Еспресо-відгук Алан Рікман «Шалено, глибоко. Щоденники»

9. Еспресо-відгук Ілларіон Павлюк  «Книга Еміля»

10. Еспресо-відгук  Оля Русіна  «Абрикоси зацвітають уночі»

11. Еспресо-відгук Сергій Пономаренко «Упир»

12. Еспресо-відгук Сергій Пономаренко «Лікар Лук’янівського замку»

 13.Еспресо-відгук Жоель Діккер «Правда про справу Гаррі Квеберта»

 

 14. Нові придбання:

1.Ольга Саліпа          «Зламані речі»

2.Ольга Саліпа          «Полювання на чудовисько»

3.Ольга Саліпа          «Медаль на два боки»

4.Ілларіон Павлюк «Книга Еміля»

5.Костянтин Когтянц «Покохати відьму»

 

 15. Книга місяця:

1.Вiкторiя Гранецька «Тiло™»

16. Цитата місяця:

Юліана Нестерович  «Казка про Червоного Змія»

Сину, зрозумій, що вся наша боротьба стане марною, якщо наш народ загрузне у безкультур’ї і несвідомості. Є час для зброї, і є час для пера. Людям треба розповідати правду, щоб вони не забували, чиїми нащадками є

  

17. Плани читання на лютий

1.Валерій Шевчук «Три листки за вікном»  

2.Челсі Абдулла «Крадій зоряного пилу»   

3.Фріда МакФадден «Камера смертників»   

4.Катерина Самойленко «Закони Невриди»  

5.Девід Мітчелл «Дім на Збіччі»  

6.Катрін Вебб( Клер Нортон) «Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста»   

7.Лі Бардуґо «Біснуватий»   

8.Арсен Гребенюк « Збірка творів»  

9.Андре Бук'о « Збірка творів»   

10.Олексій Гнєвишев « Збірка творів»

11.Дмитро Полюхович «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам'яні звірі та магічні обряди.»

 

18. Мій читацький місяць у трьох словах

занурення – пригоди- розгадка

80 відтінків карпатської магії

80 відтінків карпатської магії

«Босорка» - це колективний літературний печворк в 3 томах.

Я поки прочитав перший том. Це 80 творів про карпатську відьму, босорку Євдокію від різних авторів.

Місце надзвичайних подій - карпатське село Старі Мухомори, де герої сюжетів потрапляють у вир феєричних пригод.

Я читав «Босорку» повільно. Не тому, що важко, а тому, що кожен текст вимагав зупинки.

Це збірка, яку можна «проковтнути». Але можна й смакувати кожен твір. Я смакував.

Збірка входить під шкіру, лишається там, і ти мусиш жити з нею бодай трохи, перш ніж іти далі.

«Босорка»- не тільки про відьом. Це мозаїка оповідань, кожне з яких має власну форму, жанр і стиль.

Це збірка про страх, який не має обличчя. Він не виринає з темного лісу і не клацає зубами. Він домашній. Він сидить у тілі, у родинних історіях, у словах, які не були сказані вчасно. Він не з книжки. Він частина колективного досвіду.

Було відчуття що тексти не лякають, а нагадують.

Головний персонаж - босорка Євдокія Іванівна, мудра і загадкова жінка з карпатського села Старі Мухомори.

Вона не символ з підручника фольклору. Вона не декоративна. Вона – жива, зламана, але не переможена. Міфічна істота, складний персонаж із власною логікою, силою та слабкостями. Її шлях викликає емпатію та легкий острах.

Її «магія» не стільки сила, скільки витривалість. Не здатність шкодити, а здатність не забути. Вона страшна не тому, що зла, а тому, що бачить речі без прикрас.

Фольклор у збірці виступає інструментом. Він і захист, і зброя. У сюжетах немає чіткого поділу на добро і зло.

«Босорка» захопливе занурення у світ українського магічного реалізму та темного фентезі.

Автори майстерно вплітають карпатську міфологію в сучасний контекст, створюючи атмосферу, де межа між реальністю та потойбіччям стає майже невідчутною.

Найбільше сподобалася атмосферність збірки. Кожне оповідання дихає лісом, туманом та давніми замовляннями.

Окремі історії - ніби панелі тканини складаються в єдину багатошарову картину світу босорки та її всесвіту.

Відчувається повага до українського фольклору.

На відміну від традиційного роману у збірці можна знайти новели, оповідання, есе, поезії, п’єси та навіть горор-містику, а також жанрову різноманітність (від фантастики, фентезі й містики до психологічної драми, детективу та гумору).

Тексти написані дуже живою, соковитою мовою. Описи природи та магічних ритуалів настільки детальні, що їх легко візуалізувати.

Локації, традиції, місцеві вірування переносять читача в атмосферу високогір’я, де легенди оживають.

Все це вміло переплітається у розповідях, додаючи їм колориту й сили.

Не всі оповіді однаково сильні, але кожне додає плюс образу головної героїні, її вибору, її рішення.

Ця збірка доводить, що український міф може бути сучасним, стильним і по-справжньому моторошним. Босорка залишає відчуття живого організму. Тут кожен клаптик, як окрема душа, яка сприймає світ по-своєму.

Мені збірка дуже сподобалась. Планую читати продовження.

Перший том можна знайти за посиланням https://arkush.net/book/20958

А ви читали цю збірку? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

******************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

#Хроніки_Книголюба #літературний_печворк #відгукнакнигу #українські_письменники #сучасна_українська_проза #українське_фентезі #українська_містика #босорка