Читацький підсумок за травень 2026

#читацький_підсумок  #ХронікиКниголюба

 

Травень 2026

Травень видався насиченим і продуктивним. Вдалося прочитати все, що планував — загалом 22 книги. Цього місяця було багато книжок на історичну тему, де художні історії перепліталися з реальними фактами. Кожна книга, яку я обрав, залишила свою частинку в моєму досвіді.

1.Всього прочитав та прослухав 22   книги.

1. Джозеф Хеллер «Пастка -22»    10*10

2. Арнольд Шварценеґґер  «Будь корисним»  10*10

3. Олеся Ісаюк «Роман Шухевич»  10*10

4. Михайло Когут «Командир Різун»  9*10

5. Андрій Химко «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший»  9*10

6. Андрій Химко «У пазурах вампіра. По відродженні Блок другий»  10*10

7. Олесь Ульяненко «Сталінка»  8*10

8. Мольфар Білий «Збірка творів» 8*10

9. Югин Кобилянський «Збірка творів» 9*10

10. Еліс Фіні «Камінь. Ножиці. Папір»  9*10

11. Катерина Колесник «Захисники лісу»  10*10

12. Петро Лущик «Як вас звати насправді? Роман про УПА»  10*10

13. Катерина Зінов’єва «Дім з вежею через дорогу»  9*10

14. Наталка Сняданко «Перше слідство імператриці»

15. Девід Ігнатіус «Квантовий шпигун»  8*10

16. Оксана Соловій «Монстри не питають»  7*10

17. Андрій Подволоцький «Поки Бог спить» 9*10

18. Юрій Винничук «Алмази з Танжера»  9*10

19. Айзек Азімов « Фундація» 8*10

20. Г'ю Гоуї « Бункер. Ілюзія» 10*10

21. Річард морган « Відозмінений вуглець» 10*10

22. Фендерсон Джелі Кларк «Володар Джинів»  8*10

 

2. Нових для мене авторів було: 17  

3. Український авторів:  13  нових  11

4. Іноземних авторів:  8

5. Всього  сторінок: 8337

6. Середня оцінка за місяць  9,18

7. Жанрова палітра:

1.Художня література 10

Роман / Повість / Новела / Оповідання / Драма

2.Фантастика та фентезі 8

Фентезі / Урбан-фентезі / Наукова фантастика / Стімпанк / Кіберпанк / Антиутопія/ Містика

3.Трилери та пригоди 3

Детектив / Кримінальна проза / Трилер / Пригодницький роман / Військова проза

4.Нон-фікшн / публіцистика 1

Біографія / Мемуари / Есе / Історія / Філософія / Психологія / Науково-популярна література / Тревелог

8. Вразили (емоційно потужні, ті, що лишають посмак і змушують думати):

1. Олеся Ісаюк «Роман Шухевич» 

2. Г'ю Гоуї « Бункер. Ілюзія» 

 9.  Дуже сподобались (гармонійні історії, сильні персонажі, атмосфера — чисте задоволення) :

1. Петро Лущик «Як вас звати насправді? Роман про УПА»   

2. Катерина Колесник «Захисники лісу»   

3. Наталка Сняданко «Перше слідство імператриці»

4. Г'ю Гоуї « Бункер. Ілюзія»  

5. Річард морган « Відозмінений вуглець»  

6. Андрій Химко «У пазурах вампіра. По відродженні Блок другий»

 

 10. Книги які залишили подвійні відчуття (спірні, неоднозначні, але цікаві):

1. Олесь Ульяненко «Сталінка»   

11. Розчарування місяця: не було

12. «Темна конячка» (книга, від якої не очікував багато, але сподобалась й здивувала):

1. Джозеф Хеллер «Пастка -22»

13. Написав   відгуків   на книги: 3

1. Джозеф Хеллер «Пастка -22»

2. Югин Кобилянський «Збірка творів»   

3.Катерина Колесник «Захисники лісу»

   

Еспресо-відгуки  6

 

1. Л. М. Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

2. Донна Тартт «Щиголь» 

3. Арчибальд Кронін «Замок Броуді» (Замок Капелюшника)

4. Жоель Діккер «Книга Балтиморів»

5. Йорн Лієр Горст «Код Катаріни» 

6. Ю Несбьо «Нетопир»

 

 14. Нові придбання:

1. Катерина Зінов’єва «Дім з вежею через дорогу»

 15. Книга місяця:

1. Г'ю Гоуї « Бункер. Ілюзія» 

16. Цитата місяця:  

1. Айзек Азімов «Фундація»

 Насильство — останній притулок некомпетентності

2. Еліс Фіні «Камінь. Ножиці. Папір»

«Деякі люди залишаються пішаками все життя, бо так і не навчилися робити правильні ходи»

«Більшість людей живе із заплющеними очима. А книжки... книжки — це найкращі двері, які тільки можна відчинити».

17. Плани читання на червень 2026

1. Віолетта Павлій «Сім днів до кінця світу

2. Наталка Шевченко «Подвійні міражі»   

3. Улас Самчук «Волинь»   

4. Ярослава Литвин « Не мій дім»   

5. Емі Гармон «Що знає вітер»  

6. Тимур Литовченко «Помститися iмператору»  

7. Nekonosan « Збірка творів»   

8. Raven Zeitemann « Збірка творів»

  

18. Мій читацький місяць у трьох словах

Епохи — Долі — Відлуння

Джозеф Хеллер «Пастка-22» (Пастка для дурнів)

 Джозеф Хеллер «Пастка-22» (Пастка для дурнів)

Справжня знахідка цього місяця. Якщо хочете зрозуміти, як працює механізм системного божевілля,ця книга для вас.

Джозеф Хеллер описав світ, де логіку війни замінено на ідеальну, математично вивірену абсурдність.

Спочатку все здається калейдоскопом кумедних ситуацій, але згодом сюжет обпалює безнадією: виходу з «Пастки» не існує за визначенням.

Автор за допомогою сатири на війну,  досліджує як абсурд постає як основний принцип функціонування будь-якої інституційної системи.

Сподобалась структура твору. Текст навмисно фрагментований і нелінійний. Повтори та повернення до одних і тих самих подій створюють стан дезорієнтації.

Концепція «пастки-22» — це не лише сюжетний хід, а механізм контролю, де правила існують лише для того, щоб заперечувати можливість виходу. У такий схемі час розмивається, а логіка підмінюється бюрократичними парадоксами.

Персонажі у автора вийшли  гротескні, часто карикатурні, але надзвичайно точні у своїй функціональності.

Йосаріан. Центральна постать. Це єдина притомна людина у божевільні. Його веде не героїзм, а вперте, майже тваринне бажання жити. На його прикладі видно: справжній інтелект усередині системи завжди виглядає як божевілля.

Мілоу Міндербіндер. Гранично реальний образ. Війна для нього — лише ринок, де бізнес позбавлений моралі. Він страшніший за ворога, бо в ньому немає нічого людського, крім логіки прибутку.

Капелан. Втілення внутрішньої кризи. Система перемелює його віру, залишаючи лише дезорієнтацію.

Другорядні персонажі уособлюють різні аспекти тієї ж системи. Вони не стільки індивідуальності, скільки функції: жадібність, кар’єризм, бездумне підпорядкування. Саме через них роман досягає свого сатиричного ефекту. 

Попри чорний гумор, це жорстка соціальна проза. Хеллер ставить прямі питання: яка ціна обов'язку і скільки коштує людяність у світі, де життя дешевше за банку помідорів?

У фіналі немає полегшення, лише гострий, тривожний посмак. Абсурд не пояснює цей світ, він і є цим світом. В «Пастку-22» заходиш як у комедію, а виходиш із відчуттям, ніби все життя чекав на виліт, який ніколи не скасують.

Мені книга дуже сподобалась. Це дійсно була «темна конячка»

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                       *************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Джозеф_Хеллер  #відгукнакнигу  #сатирична_проза  #военна_проза   #темна_конячка

 

 

 

 

Еспресо-відгук № 11

Сьогодні у моїй кавоварці — розслідування довжиною в життя: від розкішних маєтків Америки, де за блиском клану ховається катастрофа, до крижаних фіордів та розпеченого Сіднея, де народжуються легенди детективного розшуку.

Поки наша кава остигає, ми відкриваємо папки, які мали б залишатися закритими.

Тут немає випадковостей — лише закономірні наслідки давніх рішень.

Жоель Діккер «Книга Балтиморів»

 Аромат: запах дорогої шкіри в авто, скошеної трави на подвір'ї розкішного маєтку та застарілої заздрості.

Смак: насичений, багатошаровий, з металевим присмаком неминучої катастрофи.

Секретний інгредієнт: «Балтимори та Монтклери». Найбільше чіпляє ідея порівняння двох гілок однієї родини — ідеалізованої та реальної. Діккер майстерно показує, що ідеальних сімей не існує, а за кожен успіх є своя прихована ціна, яку доводиться платити наступним поколінням.

Посмак: світлий сум за втраченим часом. Книга нагадує, що ілюзії часто яскравіші за правду, а час — це єдиний ресурс, який неможливо повернути.

Йорн Лієр Горст «Код Катаріни»  

Аромат: запах старого паперу, холодного норвезького фіорду та вологої вовни; аромат осіннього туману, що приховує сліди.

Смак: кава без гіркоти з нотками хвої та ялівцю. Повільний, вдумливий смак, що розкривається поступово, як архівні папки.

Секретний інгредієнт: «Математична точність». Горст як колишній слідчий перетворює рутинну поліцейську роботу на високе мистецтво, де кожна цифра в коді — це не просто розрахунок, а чиясь доля.

Посмак: відчуття завершеності та легкої меланхолії. Минуле не зникає, воно просто чекає на того, хто знайде правильний ключ до замка.

Ю Несбьо «Нетопир»

 Аромат: запах гарячого асфальту, дешевого віскі, океанської солі та евкаліпту.

Смак: міцний, обпалюючий, з присмаком крові та піску. Це смак «брудного» детективу, де межа між законом і самосудом стає дуже тонкою.

Секретний інгредієнт: «Легенда про Нармарру». Несбьо майстерно вплітає міфологію аборигенів у канву сучасного трилера, перетворюючи звичайне розслідування на містичне протистояння з темрявою, що живе всередині кожного.

 Посмак: тривожний і гіркий. Це народження легенди про детектива, який ніколи не зможе зупинитися, поки не знищить ворога — або самого себе.

 

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

#Хроніки_Книголюба  #еспресо_відгук #відгукнакнигу   #книги_українською

Югин Кобилянський. Архітектор неможливого: фантастичні світи, де думка стає пригодою

Югин Кобилянський — автор фантастичних оповідань. Він будує цілі всесвіти, де за кожною пригодою приховано глибоку ідею, а за кожним сюжетним поворотом стоїть серйозне філософське питання.

Після знайомства з його творами залишається відчуття, ніби побував у великій бібліотеці дивовижних світів.

«Підкорювач часу»

Письменник використовує хронофантастику лише як ширму, за якою ховається жорстка драма про марність втечі від скоєного.

Це не екшн, а інтелектуальна пастка. Замість зовнішньої динаміки автор пропонує тиху анатомію провини. Холодний ритм оповіді лише підсилює фінальний удар, від якого неможливо сховатися.

З перших абзаців відчувається масштаб. Автор зробив Час не стільки концепцією, скільки майже живою сутністю — байдужою та непідконтрольною.

Людство століттями намагалося приручити Час, але так і не зрозуміло головного: не все, що можна змінити, варто змінювати.

Сподобалася кульмінація історії — зустріч двох версій однієї людини. Мандрівник у часі постає як втілення наївної віри в прогрес.

Сивий чоловік — її похорон.

Як на мене, серце твору — це діалог між ними. Кожна репліка — як удар молота. Без крику. Без істерики. Але з абсолютною вагою правди.

Особливо моторошно звучить момент, коли провина концентрується в одному слові: «Ти».

Після цього автор робить дуже важливий поворот в історії: він звинувачує не лише героя, а й саму людську природу. Бо проблема не в машині часу.

Проблема в тому, що люди завжди хочуть переписати, виправити, контролювати.

І саме ця жага контролю знищує все.

Автор не дає легкого виходу. Жодна спроба виправити ситуацію не спрацьовує. Пастка часу та філософська нотка нагадують: є речі, які вже відбулися, і ти не маєш влади їх скасувати.

Гарний фінал. Тихий і страшний. Прийняття.

Останній момент, коли стає зрозуміло, що сивий чоловік і є тим самим мандрівником, додає історії відчуття замкненого кола. Час не підкорений. Час замкнувся.

Моє найсильніше відчуття після прочитання: неможливо виграти у грі, правила якої написані не тобою. Але можна обрати, як у ній жити.

«Зіркотворці»

Це фантастична історія з присмаком філософії.

Вона починається як казка про космічних ремісників, а закінчується як маніфест свободи мислення.

Тихо, майже непомітно, масштаб змінюється: від навчання одного юнака — до народження нової ідеї, здатної перекроїти саму логіку всесвіту.

Світ твору побудований на влучній і навіть трохи іронічній метафорі: всесвіт тут — це майстерня, де все підпорядковано рецептам.

Зірки варять у казанах, матерію відмірюють черпаками, а творчість зведена до інструкцій.

І саме в цьому криється больова точка історії. Система, яка називає себе творцями, насправді боїться справжнього творення.

Головний герой — Алістер. Він не обраний і не геній. Він — той, хто починає ставити незручні питання. Його бунт не гучний, а майже побутовий.

Він не хоче просто змішувати інгредієнти — він прагне зрозуміти, навіщо все це. І саме ця цікавість стає точкою розлому.

Автор порушує цікаві соціальні питання. Зокрема тему освіти. Десятирічне навчання, яке мало б формувати творців, насправді виробляє виконавців.

«Вагони знань» виявляються лише обмеженим набором дозволеного. Це дуже точна й болюча алюзія на реальний світ, де система часто боїться тих, хто виходить за межі програми.

Цікавий, а можливо, й найсильніший сюжетний хід — заборона на створення життя.

У цьому рішенні концентрується вся філософія твору. Творці можуть будувати галактики, але не готові взяти відповідальність за життя.

Бо життя — це вже не контроль, а непередбачуваність. Це ризик втратити владу над власним творінням.

Фінал додає історії потрібного масштабу. Поява учня змінює тон із трагедії на початок. Те, що виглядало як поразка, виявляється зародженням нового порядку.

Ідея не знищується — вона передається. Так народжуються не просто знання, а традиції.

«Зіркотворці» залишають після себе дуже характерний посмак — тихий, космічний і трохи тривожний.

Справжня творчість завжди починається там, де закінчуються інструкції.

 

«Підпис Остаточної Смерті»

Сатирична фантастика.

Автор майстерно передає відчуття «бюрократичного пекла». Використання кодів замість імен (YXY-142, ARY-97) миттєво позбавляє героїв людяності, перетворюючи їх на гвинтики в механізмі.

Локація — нескінченні коридори, відсутність часу та сонця — створює ідеальний фон для розповіді про безглуздість процесу заради самого процесу.

А які персонажі створив автор!

YXY-142 (Дівчина) — втілення активного спротиву. Її шлях від розгубленості до ідеї «зламати правила гри» демонструє динамічний розвиток персонажа.

ARY-97 — контрастний образ пристосуванця, який прийняв правила гри. Його діалог із дівчиною про «сенс, який ми маємо придумати самі» — це філософське ядро тексту.

Опис квесту за «формою тридцять сім», якої не існує, або довідки для отримання дозволу на дозвіл — суцільне задоволення.

Автор доводить ситуацію до абсурду, коли головна героїня вирішує не підкорятися, а атакувати систему її ж зброєю — вигаданими правилами.

Саме через цей контраст розкривається головна ідея. Один виживає, прийнявши гру. Інша змінює правила, але платить за це іншу ціну.

Автор порушує питання про сенс системи, яка існує заради самої себе. Чи є покора чеснотою, якщо вона веде до втрати особистості?

Що важливіше: пройти шлях «правильно» чи зрозуміти, як він улаштований?

Сподобався фінал із поверненням у реальність («Для переходу не дозріла»). Він залишає гіркий, але правильний посмак.

Виявляється, що наше земне життя — це теж свого роду «спостереження», а бюрократія по той бік — лише дзеркало нашого світу.

Чудова соціальна притча, замаскована під фантастичний абсурд.

Текст читається легко, місцями викликає усмішку, але залишає після себе легке відчуття тривоги. Такий собі посмак: а що, якщо ми вже в цьому лабіринті — просто ще не дійшли до свого «останнього підпису»?

А ще були такі твори, як «Аріан Барб і прокляття мідної варти», «Спадок з боліт», «Ніч літаючих котів». Це теж фантастика з різними присмаками, цікавими сюжетами й філософською ноткою.

 

У підсумку: мені сподобалося. Цікаві, легкі оповідання, над якими є над чим поміркувати.

Автор не просто вигадує декорації — він створює цілісні екосистеми. Він володіє широкою емоційною палітрою. За фасадом фантастики автор часто ховає гострі питання.

У нього виходить суміш класичної готики та сучасного іронічного фентезі. Його стиль упізнаваний завдяки увазі до дрібниць. Він уміє перетворювати маленьку особисту історію на легенду цілого міста.

Його твори тримають читача в напрузі, і ти ніколи не знаєш, чи закінчиться історія святковим пирогом, чи ножем у темряві.

 Сторінка автора https://arkush.net/user/998

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

                      **********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                 **********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Югин_Кобилянський  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика  #читаюукраїнськихавторів

Катерина Колесник "Захисники лісу"

Історія, яку розповіла авторка, — справжня знахідка для тих, хто шукає цікаве українське фентезі.

Катерина Колесник створила текст, де прадавні прокляття Півдня України оживають у сучасному сюжеті, але робить це так, що історія спочатку здається легкою, а але згодом вона  виявляє свою складність та глибину.

Це текст, який пахне південним степом, гарячою землею і сухим повітрям, у якому магія не блищить, а дихає поруч із людиною.

На поверхні ми маємо знайомий набір: прокляття, посуха, обраний герой та лісові створіння.

Припало до душі, як авторка майстерно вплітає в оповідь химерних створінь: мавки, польовики, лісовики, песиголовці — частина екосистеми, де кожен має свою функцію, свою логіку існування з власними мотивами, а не тільки істоти з фольклору.

Але дуже швидко стає зрозуміло, що це лише оболонка для розповіді про вибір та ціну, яку доведеться за нього платити.

Сподобалось, що авторка зробила Ліс не декорацією, а живою сутністю, окремим персонажем, який лікує, приймає, змінює людей, але водночас може і перемолоти, якщо ти виявишся там зайвим.

Письменниця не романтизує цей світ. Вона створює простір, де магія — це глибокий, іноді болючий зв’язок із природою, а не тільки заклинання.

У цьому світі не буває безкоштовних чудес. Сила або відбирає частину тебе, або змінює тебе повністю, або ставить перед вибором, після якого ти вже не зможеш повернутись назад тим, ким був.

Сюжет і темп книги на самому початку занурюють читача у вир подій.

Ти вгризаєшся в правила гри, що спочатку дратує, але згодом працює на користь цілісності атмосфери.

Коли пазл починає складатися, історія рухається дуже впевнено, напруга росте, а сюжетні повороти реально дивують.

Головні персонажі:

 Яромир — серце історії. Він не типовий «обраний», його шлях відзначений самотністю та дистанцією, яку накладає сила.

Він як провідник між силами. Його магія не про контроль, а про слухання світу.

Він не підкорює природу, він намагається її зрозуміти. Але за це розуміння доводиться платити самотністю.

Олеся — жива, тепла, дуже людяна. Її трансформація не відриває її від емоцій — вона залишається «своєю». Через неї добре показано, що сила не змінює сутність, якщо вона вже сформована.

Але справжнім відкриттям історії авторка зробила Миколу. Він стає найглибшим та найреальнішим персонажем, чиє рішення залишитися в лісі продиктоване не героїзмом, а втечею від втрати себе.

Сашко — ще один цікавий персонаж. Він контрастом виступає поруч із Миколою. Він втрачає магію, але знаходить опору в коханні. Його історія — про прийняття.

Зоряна — ще один неймовірний персонаж, чия арка переходу від мавки до людини показує, що такий вибір не падіння, а здобуття.

Мати виступає як вища сила, але не банальний «бог».

Попри пригодницький темп, у книзі багато місця для соціальної прози та глибокого психологізму.

Герої стикаються зі страхом, сумнівами та необхідністю брати відповідальність за долю цілого регіону, що породжує низку незручних питань, на які немає простих відповідей про ідентичність та боротьбу з внутрішніми демонами.

Авторка чудово працює з вибором. Ніхто тут не є «просто героєм». Кожен платить.

Це не «підліткове фентезі» в чистому вигляді.

За відчуттям текст наближається до 18+, бо не боїться бути різким, жорстким і показувати темні моменти без згладжування.

 Авторка порушила цікаві питання: що таке сила і яка її ціна? Хто ми без того, що нас визначало? Вибір і відповідальність за нього. Що таке людяність? Як жити після втрати? Зв’язок людини і природи. Питання віри.

Письменниця вкладає в опис посухи та боротьби за життя особливу енергетику міста, що перебуває на лінії вогню, тому текст дихає спекою південних степів і відчувається не просто написаним, а прожитим.

Це історія про баланс між природою і людиною, про право втручатися. Це історія про те, що будь-яке втручання має наслідки.

Ця історія вчить, що важливо бути собою, дружити й допомагати іншим, і що навіть після чогось страшного може бути щось хороше. А ще — що магія може бути не тільки в чарах, а й у добрих вчинках.

Фінал твору залишає теплий посмак.

А епілог… от він мене реально зачепив. Він перевертає все, додаючи історії метафізичної глибини та натякаючи, що смерть — це не завжди межа.

 І фраза наприкінці «час настав» звучить так, ніби попереду ще щось значно більше.

Це дуже цілісний твір, у якому магія не пояснює світ, а сама є цим світом. В цю історію я заходив як у звичайне фентезі, а вийшов із нього з відчуттям, ніби прожив маленьке життя разом із цими героями.

І, мабуть, головне враження: це фентезі, яке не тікає від реальності, а виростає з неї.

P.S. Як читач скажу чесно: це не ідеальний текст, місцями хотілося менше пояснень і більше тиші між рядками. Але це не заважає.

P.S. 2. Про цю історію можна багато говорити, шукати сенси, символізм, розбирати героїв, їхні вчинки та мотиви. Але головне те, що в неї є душа.

 

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

                           **********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

                 **********************************************************

#Хроніки_Книголюба  #Катерина_Колесник #Відгук_Хроніки_Книголюба  #українські_письменники  #відгукнакнигу #читаюукраїнськихавторів   #українське_фентезі #письменники_Аркушу