Збірка «Кривавими стежками»
Частина 1
Закінчилася моя подорож сторінками збірки «Кривавими стежками». 30 авторів розповіли свої історії. 30 авторів, які змогли не тільки вразити своїми сюжетами, а ще й закинути гачок на майбутнє, щоб слідкувати за їх творчістю.
З деякими письменниками та їх творами я вже був знайомий, але не оминув увагою вже знайомі тексти.
Збірка крутезна. Оповідання ретельно відібрані. Кожен сюжет має свою родзинку та цікавинку.
Зенґін Грід «Сиди тихо»
Моторошна історія про родину упирів.
У центрі оповіді - родина, що живе на межі світів: між життям і смертю. Розповідь ведеться від імені хлопчика-упиря, який, на відміну від своїх рідних, прагне добра й не приймає насильства.
Саме через його погляд авторка передає, наскільки тонка грань між «живими» та «мертвими», «людським» та «нечистим». З дивовижною чутливістю письменниця поєднує елементи готичного жаху, українського фольклору та драми.
Сподобався образ Єретика - темного мудреця, який учить і карає. У ньому втілено безвихідь вічного життя, виснаження та жорстокий спокій того, хто «все бачив».
Його фраза «Сиди тихо, бо буде лихо» — не лише застереження, а й філософський закон цього світу: мовчи, не втручайся, бо будь-яка дія породжує нове зло.
Мова Зенґін Грід насичена метафорами, запахами, кров’ю й молитвою. Кожен абзац побудований так, щоб відчувалося не просто дія, а дихання мороку. Страх у тексті проростає зсередини, з темних тріщин людської душі. Атмосфера - тривожна, священна й проклята водночас.
Це історія про тих, хто прагне добра, але створений зі зла. Фінальні сторінки, де герой ставить собі питання: «Чи мав я право звертатися до Бога, якщо не був людиною?» - підводять до центральної теми твору: пошуку духовної ідентичності серед прокляття.
Зенґін Грід створила світ, де кожна крапля крові - це слово молитви, а кожне мовчання - крик душі.
Тетяна Копилова «Пес, відьма та ділянка лісу»
Оповідання Копилової - це така собі жива, трохи колюча й місцями смішна історія на перетині українського магічного реалізму та міського життя.
Тут фольклор зустрічається з міським середовищем, ходить поруч, трохи бурчить і втручається в будень, як непроханий родич.
Найсильніше у творі - голос оповідача. Пес-перевертень Василь говорить так, ніби він уже бачив достатньо, щоб ні з чого не робити трагедії, але все ж у ньому сидить якась потайна ніжність, яку він сам воліє не помічати.
У ньому є сарказм, втома, трошки чоловічого гонору - усе разом створює дуже правдивий, навіть несподівано щирий образ.
Його зв’язок із відьмою Ганною складний, як старий вузол, який ніхто не розв’язує. Не просто магія чи служба - радше щось про залежність, про звичку, про те, що двоє людей (ну, умовно людей) можуть роками не розуміти одне одного, але все одно триматися разом.
Ганна втомлена, але сильна. Василь - колишній мисливець, якому доля зробила різкий розворот. Їхні діалоги часом нагадують розмови подружжя, яке свариться так, ніби це вже стиль життя.
Зіткнення їхнього світу з забудовниками - не просто конфлікт «ліс vs цивілізація». Це відчуття, що тебе стискають із двох боків: один світ руйнується, інший наступає, і ти не належиш повністю жодному.
Мова в оповіданні дуже рухлива: то проста, майже побутова, то раптом виринає фраза, яку хочеться перечитати, бо вона пахне - справді пахне - весною, тишею, мокрим лісом. Авторка чудово працює з відчуттями: ароматами, дотиками, тим, що неможливо показати, але можна відчути в інтонації.
«Пес, відьма та ділянка лісу» - історія про магію, історія про вірність, про землю, яку важко покинути, навіть коли хочеш.
Про те, що справжні чари не в закляттях, а в тому, що пов’язує живе з живим, навіть якщо одне з них давно забуло, ким було раніше.
Олександра Степаненко «Послухай, убивце!»
Інтелектуальний трилер Олександри Степаненко, майстерно поєднує психологічну драму, філософію, горор і наукову фантастику.
Авторка створила історію, де жах народжується не з надприродного, а з людського. Хвороби, фанатизм, відчай, спотворене бажання вижити.
С самого початку моторошна атмосфера: запах смерті, дощ, холод, тісний під’їзд, у якому навіть байдужість має запах.
Особливість цього твору в інверсії ролей. Спершу ти бачиш у героїні жертву, у переслідувачі — злочинця. Та згодом усе перевертається: виявляється, що «жертва» — вампір, але не у звичному сенсі, а носій генетичної мутації, яка пояснює легенди про кровопивць.
Авторка вимальовує цілий міфологічно-біологічний всесвіт, де кров це не символ зла, а носій знання, спадковості, сили та приреченості.
Найсильніший момент тексту це монолог героїні про «справжніх вампірів». Псевдонауковий, але напрочуд переконливий виклад альтернативної історії людства, де вампіризм не прокляття, а біологічна аномалія, що породила геніїв і тиранів.
Вразило поєднання наукової логіки з філософським підтекстом: вампір - символ вічного розуму, що приречений жити серед обмежених смертних.
Олександра Степаненко чудово тримає баланс між раціональним та містичним. Її проза холодна, точна, наповнена анатомічними деталями, але під всім цим пульсує глибока емоційна напруга.
Письменниця пише жорстко, чесно та естетично. Її історія тримає у напрузі, змушує думати, відчувати й навіть боятися — не темряви, а себе.
Антон Ейне «Човняр»
Антон Ейне створив потужну, історію - притчу про війну, у якій реальність переплітається з міфом, а звичайна річка стає межею між світами.
«Човняр» надзвичайно щільне оповідання, в якому кожне слово несе напругу, біль та філософський підтекст.
Початок історії занурює читача у глибоку темряву. Темряву фізичну та внутрішню. Ніч, річка, човен, приглушений звук води - атмосфера настільки густо виписана, що здається, ніби ти гребеш поруч із героєм.
Автор досягає ефекту «відчуття присутності» через сенсорні деталі, звук, вологу, подих вітру, запах дощу. Це не просто опис, це живий простір напруги.
Головний герой, човняр, контрабандист та провідник душ, який перевозить пасажирів на «той берег».
Але вже на початку розумієш, що це не лише річка між двома берегами, а межа між життям та смертю.
І коли його пасажиром стає російський окупант, кат і ґвалтівник, човняр стикається не просто з моральним вибором, а з власною загибеллю, з минулим, яке не відпускає.
Сюжет побудований як ритуал. Кожен рух весла, кожен погляд - частина містичного дійства.
Найсильніше враження справляє внутрішній конфлікт героя. Він змушений виконати роботу навіть щодо ворога, бо такий його обов’язок, та «гільдія контрабандистів» у потойбіччі не терпить зради.
Але у головному герої живе гнів і пам’ять про скоєне зло. Цей конфлікт роздирає його на частини. Рішення покарати ката - це не тільки помста, а акт морального очищення, жест протесту проти абсурду війни, де навіть після смерті не завжди знайдеш справедливість.
Фінал - справжній шок. Човняр порушує угоду з Рікою, відкидає плату за переправу ворога і сам розчиняється у чорній воді. Він гине вдруге, але цього разу добровільно, як мученик, який віддає себе заради відновлення рівноваги. І річка приймає його з повагою.
Письменник органічно об’єднав містичні елементи, народні алюзії та сучасні воєнні події. Автор надає невеликій історії вагу повноцінної літературної притчі.
**********************************************
А ви читали ці оповідання? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте відгуки «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Кривавими_стежками #відгукнакнигу #українські_письменники #українське_фентезі #українська_містика
Немає коментарів:
Дописати коментар