Збірка «Кривавими
стежками»
Частина 2
«Козацькі таємниці» Селіна
Тамамуші
Ще раз прочитав «Козацькі
таємниці» Селіни Тамамуші, і мушу сказати, це було справжнє задоволення.
З перших сторінок ти
потрапляєш у світ, де козацький міф, вампірські легенди та сучасна іронія
танцюють разом у яскравому калейдоскопі пригод.
І, що найцікавіше, навіть
смерть та нечисть тут не здаються страшними - швидше добродушними, а сало… сало
стає майже святим артефактом.
Початок одразу занурює у
магічну атмосферу Хортиці. Уявіть ніч, вікові дуби, тіньові зарості, вітер
шепоче щось давнє, а у повітрі відлунюють стародавні пісні.
Можна майже відчути запах
землі та трави. І водночас відчуваєш, що попереду не суворий епос, а веселий,
дотепний та стрімкий сюжет із чорним гумором.
Мова тут неймовірно гнучка. Фольклорні барви переплітаються із сучасними жартами
так, що читається легко і приємно. Ти смієшся, а потім раптом ловиш себе на
думці: «Ого, а тут же справжній підтекст».
Дует головних героїв теж
шикарно прописаний. Назар - типовий козак: відчайдушний, запальний,
простодушний і шляхетний.
А Влуд - його повна
протилежність: елегантний вампір із британським шармом і саркастичним гумором.
Їхні стосунки, жарти, перепалки роблять
історію живою і додають темпу.
Усе це разом - хорор, пригоди,
народна демонологія, сатира на сучасність.
Авторка відчуває ритм,
діалоги живі, описові сцени яскраві, а гумор не руйнує серйозності підтексту.
Ігор Снятинчук
«Гріхи Марії»
Це один із тих творів, де
одразу відчуваєш, що автор знає, що робить. Ігор Снятинчук майстерно занурює в
подвійну реальність.
Спершу все здається звичним:
герой після робочого чергування, буденні деталі. А вже за кілька сторінок ти
опиняєшся в нічній гонитві, де поруч із сучасними спецопераціями та дзвінками
з’являються повня, тілозміна, вовкулака…
І ти навіть не помічаєш, як перетинаєш межу
між світом людей і світом потвор.
Марія - головна героїня -
вражає своєю несхожістю. Вона інакша, і суспільство її боїться. Але автор
ставить цікаве питання: а хто тут справжнє чудовисько? Вона, яка намагається
вижити, чи ті, хто полює тільки за те, що хтось «не такий»?
Текст наповнений страхом,
тривогою, провиною, втомою. Все це
створює глибоку психологічну напругу. Короткі діалоги, опис руху, деталі
звуків, відчуваєш кожен крок героя, кожен
його погляд.
Що мені ще сподобалося - як
органічно поєднана сучасна міська реальність із давньою міфологією. Ніби
легенди оживають серед маршруток, телефонних повідомлень і «Богданчиків». Це не
просто міський фольклор - це справжнє відчуття, що старі страхи та казки живуть
поряд із нами.
Ігор Снятинчук вміє
тримати напругу. Він створює світ, де
чудовиська мають душу, а люди — не завжди.
І саме ця невизначеність,
ця моральна глибина робить історію живою і змушує її пам’ятати.
Олена Ранцева «Проти смерті
є тільки життя»
Історія українського
козацтва постає крізь міфологічну призму, у якій реальність переплітається з
легендою, а люди та нелюди зливаються у
спільній боротьбі за землю, гідність та пам'ять.
Авторка майстерно оживлює
історично - фольклорну атмосферу
Запорозької Січі.
На перший погляд, це
історичне оповідання, однак поступово воно розкривається як
філософсько-містичний діалог між двома світами. Між світом живих козаків й
древнього упиря, який колись був воїном князя Святослава.
Упир виступає символом
вічного воїна, приреченого нести пам’ять про всі війни, що проходили
українськими степами. Його втома від безсмертя, можлива втома самої історії, що
не має кінця. Він прагне смерті, щоб звільнитися.
Діалог між ним і Іваном
Сірком — серце тексту. У розмові авторка поєднала духовну силу характерника та
тілесну - упиря. Але врешті перемагає спільна воля до життя, до захисту рідної
землі.
Сподобалось, як
письменниця поєднує реалістичну військову оповідь із готичною естетикою.
Фінал твору особливо
сильний. Легенда про упиря, який воював поруч із Сірком, зникає в тіні історії,
але залишається у степовому шепоті, як пам’ять про тих, хто боронив Україну
навіть після смерті.
«Еволюція» Олександра
Сорока
Антиутопія, що межує між науковою
фантастикою, філософською притчею та психологічним жахом.
Авторка поєднала глибоку
моральну дилему з естетикою високої культури. Вона перетворила звичайний сюжет про генетичні експерименти на
роздум про межі людської природи, моральну відповідальність науки та справжній
сенс еволюції.
Текст занурює читача у
світ, де трансформація тіла стала нормою, а «розпакування генів» - соціальним
маркером статусу.
Авторка порушила питання:
чи залишиться щось людське в людині, коли вона навчиться грати роль Бога?
Олександра Сорока створює
чудову сцену контрастів: театральний зал, як символ цивілізації, краси й
культури перетворюється на арену звіриного хаосу.
Балет, мистецтво, що уособлює гармонію,
перетворюється на жахливу алегорію деградації.
Письменниця точно зображує внутрішній конфлікт головного героя
- вченого, який прагне вдосконалення людства, але стає свідком його деградації.
Твір сповнений моральних
протиставлень (наука проти духовності, розум проти інстинкту, людська амбіція
проти природи).
У фіналі розумієш, що старий
світ знищений, а нового не відкрито. Що еволюція без морального контролю не
розвиток, а повернення до хаосу.
Мова жива, насичена науковими й естетичними
термінами.
Авторка чудово передає
атмосферу неонового постапокаліпсису, де світло кришталевих люстр відбиває не
велич мистецтва, а відчай цивілізації, що втратила душу.
Дарія Кононенко «Амулет, що бере, а не дає»
Починаєш читати «Амулет,
що бере, а не дає» - і одразу потрапляєш у химерний світ віри в «легке щастя».
Там амулети, жабки й коти
наче самі повинні виправити те, що людина не змогла зробити своїми руками.
Здається, ось звичайна побутова сцена: жінка купує чергову магічну дрібничку,
щоб відчути себе щасливою. Але дуже швидко це перетворюється на моторошну казку
про спокусу, порожнечу душі і ціну людської легковірності.
Стиль авторки дивовижний.
Спершу - буденна іронія, дрібні побутові деталі, знайомий світ, а потім, ледве
помітно, - справжній жах.
Вона чудово поєднує побутовий
реалізм із фольклором та містикою. Ти буквально відчуваєш запахи, бачиш
дрібниці, що оточують героїню.
Головна героїня збирає свої
«символи удачі», шукає шлях змінити життя, але натрапляє на стародавню силу,
яка буквально вбирає її життя.
Амулет спершу здається
простою дрібничкою, але з кожним сном і маренням розумієш, що у ньому є
пам’ять, історія, душа… і, можливо, навіть голод.
Фінал вражає. Холодний,
різкий і правдивий. Авторка ставить страшне запитання: чи помічає світ тих, хто
зник? І чи не стаємо ми самі «легкою здобиччю», коли перестаємо мріяти, діяти,
жити по-справжньому?
Стиль авторки насичений,
візуальний, із легким присмаком фольклору. Сподобалась авторська гра з
контрастами.
**********************************************
А ви читали ці оповідання?
Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте
відгуки «Хроніки Книголюба» у
соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Якщо знайдено помилку в
тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Кривавими_стежками #відгукнакнигу #українські_письменники #українське_фентезі
#українська_містика
Немає коментарів:
Дописати коментар