Збірка «Кривавими стежками»
Частина 8
«Кошик» Тетяна Біла
Оповідання «Кошик» Тетяни Білої, історія з українським колоритом, у якій стародавня земля Хортиці стає порталом між світами.
Авторка зуміла поєднати міфічне й сучасне, створивши атмосферу нової, містичної реальності, де минуле і теперішнє переплітаються, як живі й мертві.
Тетяна Біла відкриває свій твір тихим вступом, розповіддю про Запоріжжя, про легендарну Хортицю, «колиску козацтва».
Але цей знайомий та мирний пейзаж стає лише маскою для чогось набагато давнішого й страшнішого.
Скоро ти починаєш розуміти, що на цьому святому місці відбувається щось, що виходить за межі життя.
Оповідання збудоване на контрастах: світло й темрява, життя й смерть, зустріч із потойбічним.
Авторка чудово створює відчуття невидимого холоду, який поступово проникає в кожну фразу.
Присутня тема еротизму й смерті - неодмінна умова класичного вампірського міфу.
Вразив фінал. Весілля у світі тіней, де істоти «з головами тварин» і «бліді з іклами» танцюють довкола вівтаря. Тут авторка переходить у площину справжнього міфу, ритуалу єднання двох світів. Смерть перестає бути кінцем.
Смерть стає дверима до нового буття.
Остання фраза — «І не забудь, що все почалося із кошика, який залишила Варвара, щоб привернути твою увагу…» — замкнена, як коло.
Символічний «кошик» стає пасткою, приманкою. Саме через нього починається занепад та переродження.
«Кошик» - історія кохання, жаху і вибору між життям і вічністю. сучасна міська легенда з глибоким символізмом і поетичною красою.
«Бал вампірів» Зорян Костюк
Зорян Костюк створив історію про самотність, людяність і спокуту, сховану під маскою міфу.
На перший погляд, звичайна історія про вампіра, що виходить на полювання в сучасному Києві, але за зовнішнім шаром хорору болісний самоаналіз про природу часу, життя та моралі.
Головний герой, Віктор Левада- класичний вампір. Істота старої школи, з минулих століть, яка прокидається у світі бетону, шуму й байдужості.
Перші сторінки задають тон твору: зникнення старого світу і поява урбаністичної самотності.
Віктор втілення тіні історії, що живе серед людей, які давно забули, що таке справжній страх і справжнє життя.
Його вбивство трьох шукачів скарбів — не сцена жорстокості, а акт інстинкту, пробудження голоду, що межує з ритуалом.
Автор подає кров, як частину стародавнього ладу(естетика насильства, смак і міра). Це чудово передає через мову - аромат болю, присмак крові, відчуття життя.
Головна сила оповідання - зіткненні двох світів: вампірського минулого і сучасності.
Афіша «Балу вампірів» у клубі «Бінго» - цікавий сюжетний і символічний хід.
Людство грає у темряву, зводить страх до карнавалу, до розваги. Віктор, справжній вампір серед маскарадних копій, дивиться на цю виставу як на дзеркало, у якому вже ніхто не бачить істини.
Особливо потужною є сцена з Амалією - кульмінація твору. Її прохання «посвятити у вічність» — це не просто бажання стати вампіром, а метафора людської втечі від болю. Але Віктор бачить у цьому не романтику, а трагедію.
Він раптом усвідомлює, що навіть безсмертя не дає права відбирати життя.
Поява мисливця на вампірів додає історії моральної глибини.
Він дзеркальне відображення Віктора. Теж втомлений, теж шукає сенсу. Їхній діалог про життя і смерть - філософська кульмінація, де зло перестає бути однозначним.
Повернення вампіра до своєї труни, щоб заснути знову, це не кінець, а тимчасова пауза.
Його сон - метафора людської втоми, бажання відпочинку від світу, який змінюється занадто швидко.
Його думки про людей яких він зустрів - проблиск душі, яка все ще здатна співчувати.
Зорян Костюк органічно поєднує урбаністичний реалізм і класичну готику. Київ у його оповіданні, а живий організм: шумне, змучене місто, де під бетоном досі пульсує кров старого світу.
Мова твору точна, виважена, насичена деталями. Атмосфера меланхолійна, з відчуттям часу, який розкладає і камінь, і серце.
Ця історія-алегорія людської самотності в часи цинізму, коли навіть чудовисько може виявитися людянішим за людину.
Віктор скоріше останній романтик, ніж монстр, у світі, який забув, що таке душа. Його тінь проходить повз нас, нагадуючи, що кожен, хто живе занадто довго, колись прагне знову відчути себе живим - бодай на мить.
«Кривавими стежками» Міланте Готем
Потужний та атмосферний початок роману, який поєднав народно-магічну традицію, готичний жах і трагедію жіночої долі.
Авторка з перших рядків створює враження живого світу, сповненого напруги, запахів, звуків.
Нічне Поділля, старий млин, церква, сова, криниця й шепіт вітру - все це не просто тло, а тривожний організм, що дихає. Організм який підказує, що зараз відбудеться щось жахливе.
Міланте Готем пише дуже смаковито та детально. Її опис ночі настільки справжній що ти буквально чуєш шелест гілля, відчуваєш холод болотяної води й запах полину.
Але за таким реалізмом криється щільна, енергія тексту, що пов’язана з міфологією та фольклором.
Тут оживають старі страхи, ті, що жили в підсвідомості українського селянина. Це і колодязі, у яких мешкає нечисть, озера, що вимагають крові, ніч, яку треба пересидіти вдома, щоб не зустріти відьму.
Вразила сцена викрадення головної героїні Рути. Вона написана з витриманим ритмом, з емоційною силою, що стискає груди.
Авторка не дає читачеві часу перепочити. Події переходять у темряву лісу, де здійснюється жертвоприношення.
Ти спостерігаєш не просто акт насильства, а народження нової сутності. Злиття дівчини з демонічною істотою.
Письменниця чудово вибудовує внутрішній конфлікт героїні. Людини в якій живе щось потойбічне. Цей дуалізм між душею і тілом, добром і злом.
Образи другорядних персонажів теж не випадкові. Кожен із них віддзеркалює одну з граней людського гріха: зраду, жорстокість, байдужість.
Навіть кіт тут виконує роль морального індикатора.
Зло, яке люди намагалися приборкати через жертву, зрештою повертається до них самих.
Стиль Міланте Готем насичений та образний. Авторка не боїться архаїзмів, народної лексики, але використовує її природно.
Кожна фраза дихає старосвітським фольклорним духом. Має свій ритм та композицію.
Описи тілесності, смерті, магії – це глибоке дослідження теми гріха, крові та переродження.
Твір нагадує перехрестя між стародавньою демонологічною повістю і сучасним психологічним горором, але з авторською родзинкою.
Хочу подякувати авторам і укладачам, а також усім, хто долучився до появи цієї збірки.
Читати ці твори було водночас цікаво й непросто, адже кожен із них відкриває окремий світ - повний прихованих смислів, емоційних контрастів та символів.
Кожен текст має свій голос і свою атмосферу.
І головне. Після прочитання залишається посмак: відчуття, що торкнувся чогось справжнього - іноді болючого, іноді ніжного, іноді незрозумілого, але завжди важливого.
**********************************************
А ви читали ці оповідання? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте відгуки «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Кривавими_стежками #відгукнакнигу #українські_письменники #українське_фентезі #українська_містика
Немає коментарів:
Дописати коментар