Закінчив читати книгу Світлани Талан «Розколоте небо».
Це вже друга книга про історію голодомору в Україні. Перша була від Василя Барки «Жовтий князь».
Не буду порівнювати ці книги, бо це зайве. Кожен автор вкладає свою душу у такі історичні книги. У кожного автора свій, особливий погляд на трагедію українського народу. Але ці дві книги мають одну спільну річ.
Голодомор в Україні – це робота радянської влади щодо зневолення українського народу, геноцид українців, як нації. Це спроба підкорити вільних людей, затягнути їх в пекло колективізації, знищити, зробити рабами.
Світлана Талан написала дуже цікаву й жахливу книгу. Це неймовірний роман. Такі книги, як «Розколоте небо» читаються важко, але мені здається, що написати таку книгу, ще важче.
Треба через себе пропустити всю ту історичну драму, всі ті жахливі події, перебрати багато іншої літератури та залишки документів про злочин радянської влади проти України. А потім, переборов себе, переборов все ті емоції, написати свою історію, свою думку, свій погляд. Покласти на папір весь той біль, всю ту любов до народу, до країни, всю ту злість на владу.
Це дуже важка праця та авторка справилась з цим.
Ця книга про народ України, про історію, традиції українського села. Про любов, кохання, про вірність та надію. Про віру, випробування. Про долю українського селянства.
Цікаво було читати про опір українців проти колективізації. Про роздуми людей. Як вони міркували про колгосп та владу. Як робили спроби відстояти свою землю, своє господарство, свою власність. Як намагалися нагодувати себе та дітей. На що йшли заради "крихти хліба". На що йшли, щоб зберегти життя дітей.
Вся книга пронизана ненавистю радянської влади до українців, з одного боку, та ненавистю українців до влади, яка на офіційному рівні «вбивала» людей, з другого.
Ця книга про те, як радянська влада не тільки відбирала в людей майно, землю, їжу. А ще відбирала віру, відбирала душу, відбирала життя. Робила з українського селянства безправних, безголосих, бездушних людей. Та й за людей вона селянство не рахувала.
Працьовиті люди, справжні господарі, для влади були куркулями, бидлом, людьми низького ґатунку, непотріб. А біднота, безмозкі, ліниві люди були будівельниками комунізму.
Ця книга розповідає про зрадників не тільки в родинах, але в загальному плані. Коли читаєш коли велика родина розпадається на тих хто «за» й тих хто «проти», згадуєш сьогодення. Коли українці йдуть проти українців. Коли одні борються за волю та свободу, а другі за «узкий мир», за ту же радянську владу, яка все своє існування знищувала український народ.
Книга має не великий об’єм, але в цих сторінках авторка вмістила стільки болю, жахів, роздумів, що вистачить, щоб зрозуміти всю ту «політику партії», весь той проєкт з поневолення України та її народу. Коли люди ставали тінями, коли перевертали життя так, щоб люди втрачали людський вигляд, божеволіли.
Коли читаєш такі книги, розумієш, що всі ті страхи, жахи, випробування, що випали людям не можливо покласти на текст. Дійсність була ще жахливіше. Я не думаю, що все те, що відбувалося в ті часи можна описати словами.
Це одна із тих книг, яку читати страшно. Ця книга одна із запалених свічок нашої пам'яті про ті часи, й поки вона горить - ми будемо пам’ятати, не дивлячись на заборони, вигадану історію тощо.
Мені книга сподобалась.
А яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед!
Якщо знайдено помилку в тексті - пишіть
#хороші_книги #література #список_книжок
#блог_про_книги #відгуки #читаю_книги_щодня #враження_UA
#література_українською_читання_книги_фільми_серіали
#книжкове_суспільство #блог_українською
#хроніки_книголюба #відгукнакнигу #українські_письменники
#читаюукраїнськихавторів #книги2023 #читаюпідчасвійни #ПроКниги_Що_почитати
Немає коментарів:
Дописати коментар