Як Кузьма Скрябін в армії служив

Чому всі книги про армію схожі?

Хто б не писав свою історію про службу, в яких би військах автор не служив, всі історії наповнені гумором, нісенітницями, якимось не правильним життям.

Таке відчуття, що служба в армії, це як попасти на другу планету, де закони фізики не діють, де є зовсім другі закони, які не можуть існувати у нормальному суспільстві.

Кузьма Скрябін «Я, Паштет і Армія»

Книгу про армію, яку написав Кузьма Скрябін, теж попадає в рядок книг про суворий армійський гумор, та нелегку службу у лавах збройних сил.

Але, ця книга написана українською мовою, яка додає книзі свій с особливий колорит. Але є багато вставок російською, що додає контрасту сюжету.

А ще є особливий стиль автора, яких розповідає свої історії.

Таке відчуття, що ви не читаєте книгу, а слухаєте армійські байки від людини, яка сидить поряд з вами. Тому цю книгу ліпше слухати, ніж читати.
На мою думку, Кузьма розумів це, та сам озвучив свій твір. Він знав що, ефект від цього буде найсильніший ніж від читання.

Це не шедевр літератури, але слухати було весело, цікаво, а тому ця книга чіпляє, особливо тих, хто служив. Починаєш згадувати свої історії. Відвертість з якою Кузьма написав цю книгу додає шарму.

В книзі є мати, але з вуст Скрябіна, вони звучать гармонічно, не ріжуть слух. Читач чи слухач відчуває, що книгу написала людина, яка пройшла цей шлях.

Сірі будні, невезіння, безнадійні ситуації описані з таким позитивом, смачно, з гумором, що хочеться читати й читати.

С перших рядків слова захоплюють читача, та не відпускають до кінця.

«Старий покоцаний тролейбус громихав по ранковому Петрозаводську, і водій відчував себе господарем цього безлюдного сонного міста. Морозні порожні вулиці ковтали його рогату машину та несли її в невідоме, як несе по трубах какашку, яка поняття не має — де, врешті-решт, винирне.»

В книзі не має чіткого сюжету, а є лиш підбірка веселих й сумних байок про армію. Головні персонажі цих історій живуть своїм життя, мають свою особливу філософію, якусь глибинну мудрість чи тупість. Автор майстерно показав своїх героїв, додав їм об’єм, фактурність, характери.

Слухаючи книгу можна випасти з реальності. Голос Кузьми, ідеї Кузьми, гумор Кузьми, іронія Кузьми, ненормативна лексика теж Кузьми. І все це забирає читача в інший світ, у світ людини з великим серцем.

Я не дуже знайомий з творчістю Скрябіна, з його особистим життям, з його поглядами на світ, на політику, але я знаю одну його пісню.

«Західний кордон», кліп на цю пісню знімали на Закарпатті. Частину відео, було знято у Великому Березному, на заставі, де служив я, довгих 4 роки. І це якось підкупає, поєднує творчість Кузьми та мої спогади про кордон,та мою службу.

Важко розуміти, що його вже нема. Що він вже не зможе написати ще якусь книгу, заспівати пісню, зробити ще щось. Але люди його пам’ятають і будуть пам’ятати.

Книга підіймає настрій, вона позитивна, вона додає бадьорості, вона остається у пам'яті, як і сам автор.

Мені книга сподобалась. Я, як би знову опинився у 1991, знову пережив свої «маленькі» пригоди, знову посміявся з кумедних випадків, трохи посумував.

Та життя продовжується, Україна бореться, а Кузьма Скрябін залишається у серцях людей.

«Жити треба так, щоб було з чого поржати! Так і живу!»

 

А яке у вас враження від книги? Пишіть у коментарях
Ставте вподобайку. Підписуйтесь на «Хроніки книгочія» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

Хроніки книгочія у соцмережах : Фейсбук ,  Одноклассники, Instagram,  LiveJournal, Telegram, Twitter,  Tumblr, Крок вперед!