Олександра Сорока. Коли історії дзвенять нервами

Олександра Сорока. Коли історії дзвенять нервами

«Майже як вдома»

Це потужна, відверта й безкомпромісна притча про пекло, яке не починається після смерті, а тягнеться ще з життя.

 Авторка з майстерною холодною іронією створює образи, що віддзеркалюють моральне розкладання людини. 

 З перших рядків ти занурюєшся у відчуття клаустрофобії й гниття — як фізичного, так і духовного. Хата, вкриті багном меблі, павутина, запах гнилі. Деталі не просто опис атмосфери, а символічне продовження душі героя, що давно втратила людяність.

 Усе середовище в пеклі повторює його «душевний інтер’єр»: вонюча калюжа, нескінченна горілка, багно й сморід. Найстрашніша кара: герої історії не горять у вогні, а живуть у власній нескінченній мерзоті.

Саме тому назва «Майже як вдома» звучить зловісно точно: адже для головного персонажа справжній дім був пеклом, й тепер він просто повернувся туди назавжди.

Ванька. Типовий антигерой пострадянського типу: не чудовисько, але й не людина. Він не усвідомлює провини. Він лише скаржиться на несправедливість.

У його світогляді бійки з матір’ю чи дружиною — «як у всіх», убивства на війні — «робота», брехня і пияцтво — «нормальне життя». Саме ця відсутність рефлексії робить його втіленням «масового гріха», того, що не кається і не усвідомлює.

Сподобався блискучий момент сатиричної справедливості,коли чорт каже: «ви намагалися знищити українську мову, а тепер навіки будете нею послуговуватись».

 Це  і помста історії, і чорний гумор долі. Тепер Ванька змушений говорити тією мовою, яку ненавидів, — але вже в пеклі. Це, можливо, найяскравіший символічний штрих у всьому оповіданні.

 

Авторка  винахідливо змальовує пекло не як хаос, а як організацію, як  корпорацію з «розробниками», «командою» й «кар’єрним зростанням».

 Така деталь робить текст сучасним й влучно розкриває  концепцію потойбіччя сьогоденння. Нинішнє зло тепер бюрократично-корпоративне. Чорт одягнутий у фрак, з портфелем та іншими деталями менеджменту.

Символізм який я побачив у тексті:

нескінченна горілка, яка не п’яніє — кара за алкоголізм і самознищення.

фекальний двір — уособлення байдужості до дому, до чистоти, до життя.

собаки-цербери — страх, що приходить щоночі,  можливо це совість, від якої не втечеш.

нескінченні пляшки, що тріскають й ранять — наслідок власних звичок, які стають знаряддям тортур.

Мова оповідання вражає балансом між буденністю й філософічністю. Чорт говорить вишукано, навіть галантно.

Ванька — грубий, примітивний, але з кожною фразою читач помічає, що українська мова для нього — не просто покарання, а дзеркало: вона робить його нікчемність виразнішою.

Діалоги рухають сюжет й розкривають характери. 

Оповідання має гострий антивоєнний підтекст. Ванька — пацакский солдат, який загинув на українській землі. Його пекло — логічне продовження життя, бо він жив у пеклі та не помічав цього.

Така авторська думка робить твір не просто фантастикою, а моральною алегорією: пекло не винагорода й не кара, пекло це стан душі, доведений до абсолюту.

Ще один сильний епізод, коли Ванька знаходить «свого» Женьку. Це спершу проблиск людського спілкування, але швидко перетворюється на фарс: навіть у пеклі вони повторюють земні сценарії: п’ють, сваряться, зраджують.

 Таким чином авторка підкреслює, що для цих душ пекло не покарання, а звичка.

 Оповідання читається легко завдяки точному темпу й стриманому чорному гумору. 

 

 

«Щоденник iPhone»

 

Сумний та іронічний щоденник, який веде сам телефон.

 Текст пропонує незвичайну перспективу: технологія набуває людських рис, має емоції, роздратування, ревнощі та переживання.

Від першого запису до фінального, ти відчуваєш, що перед тобою не просто щоденник, не просто записи, а справжній психологічний портрет цифрового «я», яке переживає разом зі своєю господаркою всі етапи її життя.

Сподобався стиль оповіді. Легкий, живий, насичений гумором.

Письменниця дуже гарно передає відчуття телефону: від захоплення новим світом і страху вірусу до ревнощів та суму через людські емоції.

 Особливий шарм твору надають коментарі щодо технологічного середовища: Антивірус, ноутбук Олексій, сервіси, додатки. Це створює своєрідний комічний техно-фольклор.

Щоденник демонструє не лише гумор та абсурдні ситуації, а й справжню емпатію. Через історію телефону ти бачиш людські слабкості господарки: перепади настрою, розчарування у стосунках, страх та ревнощі тощо.

Олександра Сорока влучно підмітила, як людські емоції впливають на взаємодію з технологією, роблячи її не просто інструментом, а майже живим учасником життя.

Телефон переживає все як справжній герой, його внутрішній голос щирий, самокритичний та емоційно насичений.

Авторка порушує питання сучасності: залежність від гаджетів, соціальні мережі, онлайн взаємодії та конкуренцію між технологіями.

 Історія вийшла іронічною. Вона змушує сміятися, співчувати, замислитися про взаємодію з цифровим світом.

 

 

«Дякую, бабусю»

 

В цьому творі авторка поєднала ніжні, дитячі спогади з жорсткою реальністю сучасного фронту, створюючи сильний контраст між безтурботним минулим і небезпечною теперішністю.

Сподобались сенсорні образи: запахи свіжого хліба, меду, трав та печеної картоплі. Вони миттєво занурюють читача в атмосферу бабусиної оселі.

Ця деталізація робить емоційний зв’язок головного героя  з минулим живим та відчутним.

Історії про цвіт папороті підкреслюють фольклорний, майже магічний вимір твору. Мотив пошуку квітки як символу знання та сили, пробуджує у героя внутрішню волю і стає ниткою, що веде його крізь хаос війни.

 

У тексті гармонійно переплітаються елементи фантастики та казковості з реаліями бойових дій, де кров, біль та втома стають не менш реальними, ніж магія.

 Авторка вміло грає на деталях (кров, мокрі гілки, блискавки, звуки тварин), щоб створити повне занурення у середовище, де небезпека постійна. Середовище де немає місця помилкам.

 Динаміка твору чудово поєднує моменти спокою та насичені сцени дії. Ліричні вставки з бабусиними історіями та спогадами слугують «точками відпочинку» для читача,   а також підтримують головного героя у критичних ситуаціях.

Фінал твору вийшов сильним: об’єднання спогадів про бабусю, власного досвіду виживання та магії з квіткою папороті підкреслює ідею, що внутрішня чистота та сила духу допомагають долати будь-які перешкоди.

Слова бабусі «Серце треба мати кришталево чисте і добре…» це моральний центр історії. Ці слова роблять фінал щемливо емоційним.

 

 

«Живой, не живой»

 

Твір вражає своєю напруженою атмосферою, яка тримає   в постійній тривозі від першого до останнього рядка.

 Авторка майстерно створює відчуття повної дезорієнтації головного героя, використовуючи детальні описи фізичного та психологічного стану солдата. Ти буквально відчуваєш його втому, біль, слабкість і відчуження від реальності.

Фраза «Живой, не живой?» повторюється багато разів та перетворюється на своєрідний ритм тексту, що нагадує маршування або нав’язливу дію.

Це створює ефект монотонної жахливої реальності, де людське життя редукується до сухого підрахунку тіл.

Опис «рудого лісу», який насправді зеленіший за все навколо, створює відчуття ілюзії та відображає внутрішній стан героя.

Такий контраст, як на мене, підкреслює абсурдність ситуації та психологічну розгубленість між очікуванням та реальністю.

Гарна деталізація. Письменниця не цурається жорстких деталей, але робить це не для шоку, а щоб передати реалістичну тяжкість ситуації та вплив війни на людину.

 

 

 Символічним є завершення твору, де солдат підраховує сорок третій труп, лежачи серед тіл і вже фактично помираючи.

Твір вийшов психологічним, трохи соціально-філософським.

 

 «Ехо нового світу»

 

«Ехо нового світу»  це чудовий зразок постапокаліптичної фантастики з яскраво вираженою психологічною частиною.

 Авторка майстерно поєднує жанри: тут і класичний зомбі-апокаліпсис, і психологічна драма, і тонкий ліричний елемент спогадів про минуле життя героїв.

Головна героїня, Джиліан, багатовимірна особистість. Вона і зомбі нового світу, і людина з минулого, з якою залишилися спогади, прагнення та страхи.

Через її сприйняття світу, авторка демонструє, як старі звички та дрібні радощі.

 

Авторка уважно відтворює внутрішній світ Джиліан.

Текст майстерно передає напруження та тривожність нового світу.

Чудовий контраст минулого та теперішнього.

 

Це історія про виживання, але головна ідея твору знаходження себе у новій, жахливій реальності.

 

«Колискова»

Цей твір   вирізняється надзвичайною емоційною інтенсивністю та глибоким психологізмом. Він  поєднує елементи жаху, трагедії та фольклорної містики.

 На початку історії автор занурює читача у світ насильства та жорстокості, де звичні уявлення про безпеку та родинне тепло піддаються випробуванню.

Події розгортаються у похмурому карпатському лісі, а сцена масового вбивства рідних головної героїні створює відчуття неминучої катастрофи, що буквально душить читача.

Авторка чудово поєднує природні інстинкти матері та містичний аспект її захисту: спів колискової, зелені напої, тісний зв’язок з місяцем і воронами. Все це створює відчуття ритуального, майже сакрального акту порятунку.

 Сцени насильства у тексті підкреслюють контраст між людською моральністю та варварством. Формують сильне емоційне потрясіння.

Сцени перетворення дитини на перевертня наповнені містичною силою, що символізує виживання, народження нової сили та відродження навіть серед руїн.

Мова твору багата на емоційні та інші деталі: запахи, відчуття холоду, біль, кров. Усе ці деталі  роблять історію особливо реалістичною.  

 

«Сторітелер»

 

Оповідання про взаємодії людини з технологією. Письменниця переносить читача у футуристичний світ VR-симуляцій, де реальність та гра переплітаються настільки щільно, що межа між ними стає умовною.

 Текст вирізняється деталізацією VR-світу, технологій та механіки гри.

Авторка робить фокус на людських переживаннях: страх, безсилля, розгубленість, етична дилема. 

Порушені питання вибору та відповідальності.

 Сподобався контраст між реальністю та ігровою симуляцією, який відображає ширшу тему твору: межу між свободою та контрольованими умовами.

 

«Сторітелер» вийшов глибоким, напруженим та технічно продуманим твором.

 

«Червона кнопка»

 

Оповідання «Червона кнопка»  поєднує елементи фантастики, трилера та психологічної драми, відображаючи складну реальність війни та моральні дилеми людей, що опинилися у надзвичайних умовах.

Цей  твір, який здобув перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі імені Олени Теліги та Олега Ольжича, справді заслуговує на увагу своєю глибиною, деталізацією та емоційним впливом.

 

Сюжет оповідання побудований навколо п’яти людей, замкнених у бункері.   Авторка вдало поєднує реалістичне відтворення паніки, страху та хаосу із фантастичними елементами – старий радянський бункер, можливі ядерні матеріали, таємні експерименти. Це створює атмосферу тривоги та невизначеності, яка підтримується протягом усього тексту.

Центральною темою є моральний вибір у кризових ситуаціях і цінність людського життя. Оповідання порушує питання війни, виживання та співчуття, показує, як звичайні люди стикаються з непростими рішеннями та внутрішніми конфліктами.

  Динаміка розвитку подій підтримує відчуття безперервного стресу, що повністю відповідає темі війни та виживання.

 

  Багато уваги  приділено психології персонажів. Авторка показує, як біль, горе та моральні дилеми формують їхні вчинки.

 Юрій – своєрідний «провідник» групи, який водночас проявляє рішучість і емоційне напруження.

 

 

 Світлана це втілення страху, суму та людської слабкості.

 Микола та Лідія Петрівна – представники моральної опори, що підтримують інших.

Кожен герой має унікальні риси, що робить їх живими, реалістичними.

Сподобалось, як авторка передає реалістичність внутрішніх переживань (страх, паніка, співчуття, гнів та безсилля).

Емоційна щільність сцен у бункері дозволяє читачеві повністю зануритися у ситуацію героїв, переживати кожен момент разом із ними.

 

Мова оповідання жива, деталізована. Атмосфера тексту передає хаос, гучні звуки сирен, фізичні реакції героїв, думки, внутрішні діалоги. 

 

 Авторка майстерно створює у своїх історіях  похмурий, тривожний світ, де запахи, деталі простору та фізичні відчуття поглиблюють емоційне занурення читача.

 Твори  авторки охоплюють широкий спектр жанрів: від фантастики та фентезі до сучасної прози, драми та військової тематики.

 Особливу увагу привертають її роботи в жанрі постапокаліпсису, біопанку та соціальної фантастики.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/11051

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

 

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Олександра_Сорока  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів