Євген Гуцало «Позичений чоловік»

Євген Гуцало «Позичений чоловік»

Коли починаєш читати  книгу «Позичений чоловік», спершу здається, що це буде легка гумористична історія. Та з часом розумієш, що це подорож крізь дзеркала, через народну мову, сміх і жарти, які ранять, але й лікують.

У центрі сюжету Хома Прищепа, звичайний селянин, який має дружину Мартоху. Одного дня Мартоха народжує ідею: позичити Хому  іншій жінці на якийсь час, в обмін на теличку. Таким чином Хома опиняється в чужому домі, з чужими людьми, в чужих обставинах.  Починаються пригоди, несподівані повороти, кумедні ситуації.

 

Роман  вийшов багатошаровий. Автор вміло розкриває соціалізм і соцреалізм як систему. Він  не тільки малює декорації радянського побуту, він  ще критикує стереотипи, бюрократію, спекуляцію, моральну фальш, яку приносить система. Але авторська критика не відкрита. Вона йде через іронію, гротеск, через абсурд.

 

Твір починається легко, майже анекдотично. Сам факт «позичення чоловіка» — вже досить абсурдна ситуація, але автор майстерно  розкручує цю ситуацію до серії пригод, не тільки головного персонажа, а й всіх інших людей. Можливо через комічність сюжету, автор показує наскільки життя може бути нелогічним, але одночасно глибоким й справжнім.

 

Персонажі книги вийшли реалістичними та живими, що здається що зараз вони зійдуть зі сторінок книги.

 

Образ Хоми Прищепи поєднує в собі   повсякденне та символічне. В ньому є риси мораліста, гумориста, людини із внутрішнім світлом та власними принципами. Хома сприймає своє  прізвище  не просто як слово, а  як частинку  долі, родоводу, зв’язку з предками та з землею.

 

Мартоха — дружина Хоми. Вона  ініціаторка «перекладання» обов’язків, обміну з іншою жінкою. Через неї  автор  проявляє сімейні стосунки, роль жінки в селі, ставлення до моралі, матеріальних благ. 

 

Також майстерно виписані другорядні персонажі: сусіди, чужа жінка, інші люди в селі.  Вони посилюють контраст між «звичним життям» й соціальними чи моральними викликами.

 

Письменник чудово використовує образи й народну уяву, щоб підкреслити, що назва та місце народження це не тільки географія, а доля й очікування. Що в назві села чи в його імені може відчуватися символ життя, достатку, небезпеки чи захисту. Село у творі — згусток всесвіту.

 

Вже в процесі  читання книги до мене дійшло, що українська мова виступає у творі  одним із головних героїв. Мова у творі, як музика. Вона звучить від початку до самого кінця книги.

Народні прислів’я, приказки, гумор, повоєнні спогади, сільський світ тощо. Мова будує атмосферу, характер персонажів, культурний контекст. Мова несе  «усну історію народу». Вона частина душі твору.

 

 Завдяки мові, письменник створює дуже живу,  неймовірно «смаковиту» атмосферу, у якій ти  не просто уявляєш, а майже відчуваєш запах землі, дивишся на обриси сільських будинків, відчуваєш поклик людини до своєї землі й зв’язку з предками.

 

Автор  показує, що народна культура, мова, традиції це живий пласт, що може бути засобом опору, збереження ідентичності, навіть коли система прагне пригнічення та деформації.

У романі автор порушує питання   про цінність людини як такої, навіть якщо вона здається «звичайною» чи «простою».

 

Присутні елементи нереального чи фантастичного, які з одного боку виглядають як внутрішні бачення героя, мрії, або алегорії, а з іншого для   посилення емоційного враження. 

Дуже сподобалась ода «язику людському». Приведу уривок.

 

О язик людський! Складу тобі хвалебну пісню, бо хто ж, як не я, спроможеться! Буваєш такий злий, що сієш вітер, щоб вітром жати, а то такий добрий, як чортового назимка- бузівка хата…

 

О людський язик! Чогось веселого з’ївши, вмієш на глузи підняти, щоб народ із твоїх кепкувань сміявся й аж кишки рвав. Умієш ти посміятись навіть тоді, коли батько, на ламку злігши, вмиратиме і  ногами дригатиме…

 

О людський язик! Буваєш ти великий, як ломака, а дурний, як собака. А то схожий на пня, порохнею напханого, і щоб порозумнішати — ого ще скільки літ годилося б тобі свиней пасти…

 

 

Письменник створив світ, який водночас дихає гумором і гіркотою, селянською щирістю й людською самотністю.

Це світла й болісна притча про людину, що живе серед інших і для інших, але прагне залишитися собою. Ця книга - скарбниця українського фольклору.

Я сміявся та  сумував. Від книги отримав більше ніж очікував.

В мене залишилось бажання  перечитати цю книгу ще раз, щоб зауважити ті нюанси, які в першому читанні міг пропустити.

***********************************************

 

А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Євген_Гуцало  #відгукнакнигу  #українські_письменники #сатира #роман_абсурду