Олександр Молодецький «Коли страх оживає. Реалістична містика: від трагедії до абсурду»

Олександр Молодецький «Коли страх оживає. Реалістична містика: від трагедії до абсурду»

 

З творчістю Олександра Молодецького я познайомився на конкурсі «Кіберпанк. Код майбутнього». Ще тоді мені сподобався підхід автора до теми кіберпанка і я додав його у свій список читання.

 

 «Стартап»

 

Цікава, повноцінна художня історія, що поєднує жанри соціальної драми, наукової фантастики та трилеру. Сюжет розповідає нам про журналістське розслідування, яке поступово відкриває моторошну правду про новітні «інновації» у сфері трансплантології.

 

Автор майстерно вибудовує атмосферу: починаючи з дороги   та звичайних переживань головної героїні Олесі, аж до холодного стерильного коридору та жахливих відкриттів за зачиненими дверима. Такий поступовий перехід від побутових деталей до справжнього жаху, створює відчуття реалістичності й нестримної тривоги.

 

Головна тема твору — зіткнення прогресу та моралі. Автор змушує задуматися над питаннями: Чи може наука бути етичною, якщо базується на злочині? Чи варта одна «важлива» людина десятків «маргіналів»? Де проходить межа між інновацією та злочином?

 

Персонажі твору.

Олеся — молода журналістка, в пошуках перспективного матеріалу. Її образ виписаний з теплотою та легким іронічним підтекстом: любов до старенької автівки, щирість у запитаннях, здатність дивуватися новим речам.

 

ЇЇ ключова риса як справжнього журналіста: непереборна цікавість, бажання дізнатися правду за будь-яку ціну. Саме ця риса приводить її у заборонену кімнату та стає переломним моментом історії.

Григорій Панченко

 Харизматичний та небезпечний керівник стартапу. Він уособлює типового бізнесмена, який готовий на все заради інвестицій та збереження іміджу компанії.

Панченко фанатик й цинік, який щиро переконаний, що мета виправдовує засоби, а «біомусор» не вартий життя, якщо завдяки йому можна врятувати когось «важливого».

 Йосип Менгелін

 Науковець, якого навіть ім’я відсилає до асоціацій з нацистськими експериментами. Він типовий «технар»: слабкий у соціальній взаємодії, але зосереджений на дослідженнях.

Його незграбність контрастує з цинізмом Панченка.

 

 Сподобалась  фінальна сцена: коли Панченко цинічно телефонує замовниці та запевняє, що «свинка не страждала», ми бачимо подвійність брехні. Для західних інвесторів та клієнтів — «гуманний науковий прорив», а в реальності ...

 

 Оповідання вийшло сильним. Воно поєднало науково-фантастичну ідею з реальною соціальною критикою.

 Читаючи цей твір залишаєшся із двома суперечливими відчуттями: захопленням можливостями науки та жахом перед ціною, якою ці можливості досягаються. Це робить твір не лише художнім, а й філософським.

 

 

 «Космос та еротичні сни»

 

  Ця історія, яка поєднує в собі динаміку квесту, філософські алюзії та несподівані культурні коди, розгорнуті у замкнутому просторі космічної станції.

Автор ніби грає із читачем так само як загадковий маніяк — з героєм: постійно підкидає натяки, символи, маски, змушуючи відгадувати прихований сенс.

 

Текст нагадує інтелектуальну гру на виживання, де герой балансує між відчаєм та раціональністю, логікою та психологічним ефектом. 

 

Сподобалась ідея загадок і масок.   Такий підхід  створює багаторівневий культурний код, що змушує пригадувати знання з історії, міфології, кіно та літератури.

У певний момент текст перетворюється на гру - ребус, де читач разом із героєм шукає асоціації. 

 

Тема еротичних снів у заголовку, на перший погляд, здається випадковою й навіть гумористичною. Але мені здалося, що вона має подвійний сенс. По-перше, це несподіване вкраплення абсурду, яке збиває тон оповіді й нагадує, що навіть у смертельній небезпеці людський мозок шукає відволікання, іноді абсурдне чи інтимне.

 

По-друге, «еротичні сни» можна тлумачити як метафору ілюзій, примарного світу насолоди, протиставленого жорсткій реальності нестачі кисню. Це своєрідна «блакитна пігулка» забуття, на противагу «червоній порожнечі» вакууму.

 

 Атмосфера твору нагадує суміш «Куба», «Чужого» та «Матриці», але в українському авторському ключі: без пафосних героїв, з  самотньою  людиною, що бореться за подих.

 

«Космос та еротичні сни», це той випадок, коли «жарт» з еротичними снами стає страшним нагадуванням: ми завжди шукаємо втечу у фантазії, але виживає лише той, хто знаходить сили діяти в реальності.

 

 «Шедевр»

Твір захоплює з перших абзаців.   Автор майстерно вимальовує контраст між величними мріями героя (Нобелівська премія, слава, тріумф) й жалюгідною реальністю: постійна економія, злиденне життя сім’ї, виснажена дружина, побутові дрібниці. Це одразу створює іронічний підтекст, у якому трагедія й гротеск йдуть поруч.

Персонажі:

Михась.

  Трагічна постать, типовий «одержимий творець». Він готовий голодувати, руйнувати сімейні стосунки, аби лише завершити своє «геніальне дітище».

 Його  впевненість у власному таланті межує з патологією: він уже уявляє вручення Нобеля, не маючи жодної реальної оцінки свого тексту. І саме ця гіпертрофована віра стає фундаментом катастрофи.

 

Автор дуже влучно показує психологічний надлом: коли ідея стає важливішою за життя, людина губить контакт із реальністю. Михась не помічає проблем дружини, фінансової прірви, власного здоров’я. Усе зводиться до одного — «шедевра».

 

 Гануся.

Дружина Михася.  Земна, практична, але водночас любляча жінка. Вона терпить  нестатки,   постійне відчуження чоловіка, бо вірить у нього. Її реакція на рукопис — щирий шок і розгубленість. У ній відчувається трагізм звичайної людини, яка стикається з божевіллям близької істоти й не знає, як врятувати її.

 

 Сподобалось як автор обіграв хворобу головного героя. Вона стає символом розриву між уявним та  реальним. Для Михася його роман — витончена література, для інших — абракадабра. Це образ творчої ілюзії: коли автор «зачарований» власним текстом, але світ його не сприймає.

 

Вразив момент, коли Михась уперше читає вголос написане й сам чує нісенітницю.  Це страшна кульмінація. Людина стикається з правдою, що її «геніальність» існувала лише у власній голові.

 

Фінал із демоном вийшов потужний й двозначний. З одного боку, можна сприймати це буквально: абракадабра виявилася заклинанням, й Михась справді відкрив портал у темний світ. З іншого — це може бути галюцинація, плід хворої психіки, що остаточно зламалася під тягарем відчаю.

 

«Шедевр» неймовірне поєднання сатири, психологічної драми та містичного горору. Автор балансує між буденним та фантастичним, показуючи тонку грань між геніальністю й божевіллям.

 

«Анонімус»

Твір дуже вдало обирає актуальну тему: злі коментарі в інтернеті та хейтерство, яке може зруйнувати психіку й навіть життя людей.

 

Автор показує не просто реакції на слова в мережі, а справжні емоційні зриви героїв, які втрачають контроль. Це створює сильний ефект реальності, адже кожен, хто хоч раз стикався з подібною агресією онлайн, може впізнати себе або своїх знайомих.

 

Кожен персонаж виписаний окремо й виразно:

Олег — молодий автор, для якого критика рівнозначна нападові на його особистість. Його злість на Анонімуса перетворюється на майже фізичне бажання помсти. Кадр із розбитою клавіатурою — дуже сильний, адже він відображає момент, коли внутрішня емоція стає зовнішнім руйнівним актом.

Віолета Аркадіївна — вчителька, яка сприймає хейтерство як плювок у весь свій професійний та  життєвий досвід. Тут бачимо важливий психологічний момент: людина, що звикла до поваги, стикається з повною зневагою, і це буквально підриває її здоров’я (серце, алкоголь як розрада).

Павло Миколайович — лікар, у якого професійна гордість зіштовхується з грубим запереченням його знань. Його реакція — це ображене его фахівця, що не може змиритися з тим, що його авторитет став мішенню.

 

 Атмосфера оповідання витримана в горор - ключі: хоча тут немає класичних монстрів, страх виникає саме з психологічного терору.

 Діалоги. Живі, з характером: Олег емоційний, Павло Миколайович — прагматичний, Первісний — харизматичний маніпулятор, Віолета Аркадіївна — внутрішньо слабка, але втягнена у колективне божевілля.

 

Сатира на літературні спільноти. “Анонімус”, що глузує з авторів, стає жертвою фізичного втілення колективної образи. Це метафора того, як слово може довести людей до люті.

Твір вийшов цікавим у всіх напрямках.

 

«Спадок містера Ліготті»

 

 Твір захоплює поєднанням містики, готичного трилера та пригодницького наративу. Автор майстерно створює атмосферу напруги та передчуття небезпеки, передаючи внутрішні сумніви та страхи головного героя.

 

Вже з початку історії читач занурюється у загадковий світ, де несподівані події (спадок від невідомого містера Ліготті) різко змінюють життя героя.

 

Вражає структура оповіді, яка поєднує зовнішні обставини (спадок, незвичну умову провести ніч у склепі),   та внутрішній психологічний світ героя (сумніви, страх перед невідомим, спроби зрозуміти дивні знаки).

 

 Такі психологічні аспекти додають твору глибини й реалістичності, водночас посилюючи містичну атмосферу.

 

Автор ефективно використовує деталі, що формують готичний антураж: похмуре кладовище, зграя круків, темрява склепу, яка контрастує з життєвими прагненнями героя. Така увага до дрібниць робить сюжет   живим та напруженим.

 

 Особливий акцент твору це етична дилема та моральна ціна багатства. Ніч у склепі символізує випробування героя: бажання легкого збагачення проти природного страху перед смертю та невідомим.

 

Сподобалось, як автор грає з межами реальності та уяви. Чи справді птах або хлопчина попереджають головного персонажа, чи це наслідок його хвилювань.

 

  Це історія про рішучість, мужність та здатність робити вибір навіть у ситуації надзвичайного ризику.  

Твір є яскравим прикладом психологічного та готичного горору з елементами містики та детективу.

 

  «Одеські оповідання: справа одеського перевертня»

Текст має характерну атмосферу сучасного міського детективу з елементами містики та чорного гумору.

 

Головний герой, слідчий Котов Костя, прозваний у відділенні «Агентом Малдером», постає перед читачем як розумний, спостережливий й досить скептичний поліціянт, який опинився у вирі незвичайних справ.

 

 З перших абзаців автор встановлює сильну персонажну лінію: Котов поєднує професійну діяльність  з внутрішнім сарказмом та легким роздратуванням через бюрократичні обов’язки. Це робить його живим й переконливим героєм.

 

Сюжет ґрунтується на класичній детективній інтризі: у місті з’являється «перевертень», й на Котова покладають розслідування.

 

 Оповідь гармонійно поєднує реалістичні деталі роботи поліції  з містичними й жахливими елементами.  Завдяки цьому автор досягає балансу між буденністю поліційного життя та напруженою, фантастичною інтригою.

Важливою рисою тексту є місцевий колорит: Одеса постає не просто як фон, а як живий організм із власними вулицями, парками та культурними деталями.

 

Автор ретельно описує географію, умови, час доби, що додає тексту документальної точності. Це робить історію більш переконливою й занурює читача в одеський контекст, водночас створюючи відчуття реальності навіть для фантастичних елементів.

Ще одна сильна сторона тексту це майстерне поєднання гумору та іронії з серйозною детективною роботою.

 

 Образи другорядних персонажів також добре промальовані: начальник Ковальчук постає як практичний та трохи іронічний керівник, капітан Синельников виконує роль ланки між героєм й службовими обов’язками, а мешканці Одеси, як джерело колориту та гумору, одночасно підсилюючи напруженість через паніку та хаос серед населення.

 

 А ще сподобались інші оповідання з серії Одеські оповідання: справа старого грека, справа старої процент ниці, справа про нещасне кохання, справа Франкенштейна, Справа про пиріжок з м'ясом…

 

Всі вони поєднані одним персонажем та містично-гумористичними родзинками.

 

«Запах зірок»

 

 «Запах зірок» невеличка, але дивовижна історія, що поєднала реалістичну атмосферу Одеси з дивовижним, майже містичним мотивом космічних подорожей. Щось на кшталт історій Рея Бредбері, але не сюжетно, а настроєм.

 

Автор вміло розхитав реальність та зіграв на межі між побутом й космосом, повсякденністю та таємницею. Після історії відчуваєш легкий смуток.

 

 Атмосфера твору вражає. Морський бриз, запах акації, цикади, порт — Одеса оживає, як нічна картина, наповнена звуками та ароматами. Це створює ґрунт для головної теми, для запаху зірок. Тонкий перехід між звичайною реальністю та науковою фантастикою плавний. Це збуджує цікавість.

 

 Сподобалось, як автор продумав та реалізував трансформацію головного героя. Від скептика до адепта світу  таємничої незнайомки. Від звичайної людини до чоловіка, що нюхає зорі та мріє про подорожі.

 

Як на мене, запахи  не лише фізичне відчуття, а й метафора пам’яті, інтуїції, можливо зв’язку з домом. Сережка-зірка — «речовий доказ» контакту з іншим світом. Карта зоряного неба — символ прагнення до невідомого й того, що герой сам став на шлях мандрівника.

 

Історія закінчується відчиненими дверима: читач не знає, чи насправді відчув головний герой запахи зірок, чи це лише його уява. Але важливіше, що зустріч  з незнайомкою змінила його.

 

 Автор довів, що навіть випадкова подія може підштовхнути людину до нових горизонтів (хай то космос, творчість чи глибше відчуття життя.)

 

 «Наслідки наших причин» 

 

Історія психологічна й водночас науково-фантастична. Вона грає з двома реальностями: повсякденним Києвом (кафе, Щекавиця, міські божевільні) та космологічним масштабом (адронний колайдер, вакуумний розпад, кінець Всесвіту)

 

 Автор вміло створив  дуже виразну інверсію: спочатку герой дивиться на бродягу як на божевільного, а в кінці оповідання він сам стає ним.

 

 Усе це підкріплено іронією, точковою деталізацією (фірмовий коктейль «Великий Бум», запахи, пластиковий термінал для пожертв), що створює відчуття реалістичного світу.

Оповідання обігрує ідею Юнга, Г’юма та квантових експериментів: не все підлягає прямій причинності. Інколи «причина» формується після «наслідку».

 

«Наслідки наших причин» сучасна науково-фантастична притча про відповідальність, випадковість і метафізику вибору.

 

Сильний контраст між реалістичними київськими декораціями й космічними масштабами катастрофи робить текст живим, й тривожним.

 

Це історія про те, що іноді, щоб врятувати світ, доводиться стати тим, ким ти колись зневажав. І про те, що межа між наукою й божевіллям тонша, ніж ми думаємо.

“Чорні діри та я”

 

Оповідання “Чорні діри та я» комбінація соціального реалізму, психологічної драми та наукової - фантастики.

 

 Розпочинається все, як історія кохання двох підлітків у депресивному селищі майбутнього, а завершується моторошним психологічним зламом на борту зорельота.

 

Текст побудований на двох площинах: земній та космічній. Те, що спершу виглядає як побутова драма — поступово розкривається як історія травми, що тягне героя у власну чорну діру.

 

 Перша частина оповідання розгортається у смт Робітниче 2040 року — це Україна майбутнього, але її атмосфера нагадує радше пострадянське минуле: злидні, озлоблення, брутальність, відсутність надії. Автор тонко передає соціальний застій, де навіть мрія про космос — не про зірки, а про в’язницю.

 

 Головний герой, звичайний хлопець “із району”, але не карикатурний. Його внутрішня мова поєднує грубість та ніжність, прості слова й щиру емоцію.

Він хоче добра, але все життя його вчило бити,  а не говорити. 

У сцені бійки за честь Наталки відчувається примітивна форма любові, яка не знає іншої мови, окрім кулаків.

 

 Сподобався епізод у ліфті, коли герой втрачає контроль й водночас уперше стикається з моральним дзеркалом. Його “чорна діра” починає формуватись — не зовні, а всередині.

 Остання частина твору переносить нас у 2063 рік, на зореліт “Гея”.

 

Тепер герой — пілот, який у стані психозу зачинився в рубці, а екіпаж обговорює його стан.

Читаючи, розумієш, що це та сама людина, але вже інша, або через десятиліття, або в галюцинації перед смертю.

 

 Космос, у який він потрапив, не звичайний простір, а власна психічна чорна діра.

Фрагменти голосів, хаос, відлуння минулого (“сирена”, “солоний присмак крові”)  усе це вказує, що герой не відрізняє реальність від спогаду.

Він ніби застряг між життям та смертю, між Землею й зорями.

 

І тепер, як астронавт у чорній дірі, він не може вирватися з гравітації власної провини й болю.

 

Тема чорної діри проходить через увесь твір та поступово розкривається у кількох вимірах:

Соціальний : чорна діра як провінційне безпросвіття, де зникають мрії.

Психологічний : чорна діра як травма, що всмоктує любов та робить людину порожньою.

Космічний: чорна діра як смерть, як забуття.

Моральний: чорна діра як символ байдужості й насильства, що поглинає світло в кожному.

“Чорні діри та я” історія про те, як любов та біль створюють власну гравітацію.

Це історія про людину, що намагається вирватися з орбіти травми, але врешті падає у себе.

 

Це твір про пам’ять, сором, прощення та внутрішній космос, де немає світла, якщо ти не дозволиш собі його випромінювати.

 

 

 Творчість Олександра Молодецького  поєднує детективні інтриги, психологічну глибину та легкі містичні елементи, при цьому залишаючись надзвичайно реалістичною у відображенні людської поведінки.

 

 Центральними темами є: відповідальність та байдужість, страх і його джерела, соціальні та етичні конфлікти, а також природа людських реакцій на надзвичайні ситуації.

 

 У своїх творах письменник вміло використовує відмінний психологізм персонажів та  увагу до дрібних деталей. Поєднує містику й реалістичний детектив. Чудово створює атмосферу напруги та тривоги, а також моральний й соціальний підтекст. А символічні елементи розширюють сенс текстів.

 

Сторінка автора https://arkush.net/user/762

 

**********************************************

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                         ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Олександр_Молодецький  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу