Олександр Кужель «Ідеї, гумор і фантазія:літературний лабіринт автора»

Олександр  Кужель «Ідеї, гумор і фантазія:літературний лабіринт автора»

 

Олександр Кужель — автор, чиї твори   відзначаються жанровим різноманіттям та глибоким зануренням у теми, що охоплюють від темного фентезі до соціальної фантастики.

 

 «Нявка»

Текст занурює читача у дивовижне і моторошне переплетіння міфологічного та реального.

 Найсильніше враження справляє подвійність простору. З одного боку річка Горинь, як жива істота, зі своєю пам’яттю й душею, яка ще пам’ятає жертви Перунові й обряди дівчат. З іншого — сьогодення, де хлопчаки з вудками зустрічають не казкових нявок, а страшну правду війни.

 

 Саме ця суміш минулого й теперішнього творить напружений фон, у якому фантастика стає  органічним відображенням реальності.

 

Сподобалось чудове  поєднання стилів: все починається як літописна легенда про Горинь, потім перехід у сьогодення, а далі перетворення на психологічну драму з елементами жаху.

 

Така багатошаровість тримає увагу читача.

Тема війни у творі  це і фон, і  спосіб показати, що давні демонічні сили поступово відходять, але на їхнє місце приходять ще страшніші реалії: ракети, вибухи, психічні травми, покалічені життя.

 

Автор дуже виразно показує дві важливі теми: звіряче в людині та вразливість жертви. Валерій Чугайстер, витончений садист, який мислить себе вовком та перетворює вбивство на гру.

 

Марина — жертва, але й носій головного психологічного напруження твору.

Чугайстер — це своєрідний «антифольклорний» персонаж, протилежність нявці чи русалці.      Хижак, який вийшов за межі природи. Це не дика тварина, яка вбиває заради їжі, а створена людиною істота, яка пожирає через бажання влади й садизм.

Якщо міфічні істоти уособлюють природу, то він — породження цивілізації, цілковито людської жорстокості, підсиленої технікою, наркотиками, зброєю тощо.

 

Під фінал «Нявка» стає психологічним трилером та дослідженням патологічної свідомості. Якщо на початку ти бачиш, як народжуються міфи, то під фінал бачиш, як народжуються нові демони — людські.

 

Спершу здається, що небезпека криється у міфічних істотах(нявках, русалках, потойбічних голосах). Та згодом виявляється, що найстрашніший демон — це людина, яка може відчинити ворота пекла.

 

Загалом «Нявка» сучасна українська міфо-реалістична проза, яка органічно поєднує легенди Полісся з болючим воєнним сьогоденням.

 

Твір тримає на межі між страхом й захопленням, нагадуючи, що нежить живе не тільки у водах рік чи в темних лісах, а й у людських серцях, зранених насильством та війною.

 

«Бакенеко – мстивий демон»

 

Оповідання   переносить в простір, де фольклорний демон зустрічається з реаліями війни та окупації.

Автор вибудовує історію на межі жахів та містики, вплітаючи у неї японський міф про бакенеко — кота-демона з роздвоєним хвостом, що після смерті господаря отримує силу мститися людям.

 

З перших рядків   моторошна сцена: смерть відьми та передання сили її кішці. Тут кров, запах й дотик стають головними орієнтирами.  Ти буквально «чуєш» металічний присмак, відчуваєш липкість кривавих слідів на білому хутрі. В цій миті відбувається народження нової істоти: кішка вже не просто улюблениця, а Бакенеко — мстива тінь своєї господині.

 

Далі оповідь переносить тебе у світ мародерів та окупантів, де панує цинізм, наруга над чужим житлом та магічні ритуали дикого шамана.

Ця територія смерті та  зла стає ідеальним полем полювання для Бакенеко. Демон постає як каральна сила.

 

 Автор яскраво намалював своїх персонажів:

Бакенеко — головна фігура. Вона уособлює зв’язок між жертвою та відплатою. Японський демон органічно вплетений у реалії української війни, перетворюючи кішку на символ жіночої пам’яті й помсти.

 

Мародери та шаман це уособлений образ зла людського. Вони безжальні, бездуховні, живуть грабунком та насиллям.

Письменник виписує їх нарочито грубо, з брудною лайкою, наркотиками й викривленими ритуалами, підкреслюючи, що перед нами не герої війни, а паразити.

 

Сподобалось, як автор описав кару (смерті) мародерів. Це було змальовано яскраво й жорстко, з великою увагою до деталей: хруст черепа об кут стільниці, граната без чеки, власноручний удар ножем у живіт.

 

Ця натуралістичність створює атмосферу кривавої відплати, де кожен злочин знаходить свою форму кари. Бакенеко діє холодно, методично, але з відчуттям внутрішнього задоволення — її муркотіння після полювання звучить страшніше за будь-який крик.

 

Там, де людський закон не працює, приходить надприродна сила.

Оповідання вражає пластикою образів і чудовою деталізацією. Автор сміливо поєднує брутальність сучасної війни з атмосферою японських легенд, створюючи текст, де містика працює не як декоративний елемент, а як спосіб пояснити й осмислити жорстоку реальність.

 

І навіть маленька біла кицька може стати тією силою, яка поверне світові рівновагу.

 

  «Босорка та бідні голодні автори»

Теж цікаве оповідання. На перших сторінках бачимо гротескні залаштунки фільмування: бідні актори, каскадер на кукурудзяній дієті, скупий режисер, який більше думає про преміальні та коханок, ніж про мистецтво.

 

Атмосфера нагадує чорну комедію. Але раптово тон твору змінюється.

У текст вривається Борсорка Євдоха, місцева відьма-знахарка, яка оточена аурою таємничості. Її образ розкриває інший вимір: містичний, фольклорний, магію Карпат.

 

Герої

Микола Ілліч — карикатурний режисер-скнара, який женеться за ефектними кадрами й одночасно мріє про море з коханками. Його комізм у дріб’язковості: він волає рупором на всіх, а в думках рахує гроші.

 

Костик — каскадер, який прикидається пораненим. Його хитрість та бажання вигоди стають приводом для комічних сцен, але водночас він розкривається в момент відвертості з відьмою.

 

Борсорка Євдоха це найсильніший образ твору. Її багатоголосся, змінність зовнішності, символічний череп-ліхтар та  проникливий погляд, додають твору містичного та магічного реалізму. 

 

 Сподобалась авторська сатира на кінобізнес де бюджет «розпилюють», актори голодують, а каскадери падають «не за сценарієм».

Текст грає на контрасті злиденності сучасного мистецтва й невмирущої сили народної традиції.  Там, де режисер шукає ефектні кадри, відьма просто живе своєю правдою. Й ця правда набагато переконливіша за будь-яку постановку.

 

 Варто звернути увагу, як плавно автор переводить читача від смішного «кінопроцесу» до зловісного шабашу. Автор зробив акцент на деталях: Труна-бенкет, гості-чорти та упириці, тости колишніх жінок і коханок, фінальна ганьба на перегляді тощо.

 

Твір змішує чорний гумор, гротеск, карнавал і жах, вивертаючи нутрощі як самого героя, так і всієї системи, яку він уособлює.

 

 

«Наш паротяг вперед летить»

 

Уривок твору  створює постапокаліптичну картину урбаністичного хаосу, де голод, бунти та стихійне насильство охоплюють столицю після падіння монархії.

 

Автор неперевершено змальовує контраст між соціальною несправедливістю та особистою ініціативою мільярдера Артура Вальда, який стає центром опору та організатором нового порядку та строїть бронепоїзд.

 

 Бронепоїзд постає як символ інженерної геніальності, технологічної могутності і соціальної ієрархії: три класи вагонів, жандарми, робітники, військові, священники – усе під контролем командора.

 

Бронепоїзд як мінідержава, де Вальд керує як абсолютний правитель, встановлюючи власні закони та правила виживання.

Сподобалось як автор описує технічні деталі. Це зроблено настільки ретельно, що відчуваєш вагу та масштаб парового «чуда», а також напруження, що виникає в умовах збройних конфліктів та бунтів.

 

Стиль оповіді насичений динамікою та напругою: сцени бунту, погромів та мобілізації описані яскраво й барвисто, з вкрапленням чорної сатири.

В цілому, це історія про владу, технічний прогрес та  моральний вибір у кризовій ситуації.

 

«Сюрприз»

 

Це чудовий приклад чорної сатири на теми любові, бажання та наслідків необережних угод із потойбіччям. Твір поєднує елементи гумору, містики, горору й психологічного гротеску. 

 

«Сюрприз №1» та «Сюрприз №2» утворюють історії з комічним початком та моторошним фіналом. Це той випадок, коли відьомський анекдот перетворюється на трагедію.

 

Перший епізод написано з іронією й відтінком театральності, другий — із холодною реалістичністю, що створює контраст між сміхом і жахом. Разом вони вибудовують структуру моральної притчі у формі сучасної чорної комедії.

Діалоги — живі, дотепні, повні іронії.

 

 «Сюрприз»  це блискуча «диявольська» комедія про людські слабкості, написана з гумором, відчуттям стилю. Перша частина смішить, друга — змушує ковтнути клубок у горлі. Разом вони утворюють повноцінну новелу про угоду, яку завжди хтось переписує кров’ю.

 

«Упир з Лімбу»

 

Коротка, але глибоко символічна й філософська притча, в якій переплітаються в одній істоті, в одному моменті:темрява та світло, потворне й божественне.

 

Твір відкривається атмосферою задушливої райської досконалості — «аромати райського саду колись доконають мене».

Автор майстерно працює з сенсорикою — запахи, дотики, спрага, тремтіння, нестерпне бажання. Усі ці деталі створюють відчуття фізичної присутності навіть у потойбіччі.

 

Образ головного героя, упиря-мисливця, вражає глибиною. Він демон, він істота, що застрягла між світами, у «місці загублених». Він живиться душами тих, кого не прийняв ані Рай, ані Пекло.  Його здатність перетворюватися не лише форма виживання, а й метафора деградації, втрати первісної величі.

 

Проте ключовим моментом стає зустріч із Подорожнім, який очевидно несе християнську символіку. 

 Ця сцена побудована з великою внутрішньою напругою. Упир, що зваблюється Живою Кров’ю, чинить найвищий гріх. Він посягає на святе, але натомість отримує не кару, а благословення.

 

 Герой не отримує пекельної кари, а виявляється вигнаним у Рай, де його приреченою формою стає метелик. Це трагічна іронія: істота, що жадала крові, тепер приречена пити лише нектар, який її нудить.

 

Автор майстерно працює з поетичними образами («скляний ліс», «туман між прозорих дерев», «сморід нектару»), створюючи густу, химерну атмосферу.

 

«Упир з Лімбу», як на мене, потужна метафора духовного очищення через падіння.

 

 

«Бідного художника пустіть до Раю»

 

Сильна соціально-фантастична притча, написана з кінематографічною точністю й глибоким етичним підтекстом. Твір показує майбутнє, де віртуальні шари реальності перекривають справжній світ, що люди вже не бачать і не хочуть бачити того, що під ними. Класичний кіберпанк.

 

З одного боку це історія про художника-візуаліста Костянтина, який працює над проєктом “прикриття” — цифрового фільтра, що має зробити бідні нетрі невидимими для мешканців розкішного житлового комплексу.

 

Але за цим простим сюжетом ховається ґрунтовне соціально-психологічне полотно.

Перші абзаци створюють правдоподібний футуризм, який не вражає ефектами, а викликає довіру.  Автор показує майбутнє не як казку, а як продовження нинішньої дійсності. 

 

Костянтин маленький творець у великій системі: він чесно працює, виснажується, турбується про доньку, але змушений малювати красиву брехню.

 

Контролер.  Його посмішка, холодний тон, відсутність емпатії, але з людяними жестами (рукостискання, жарти), роблять його втіленням корпоративного лицемірства. Такий собі  “порядний упир”, що ховається за етикетом.

 

Протягом всього сюжету автор продовжує вражати візуальною виразністю: “апельсини котяться, змінюючи колір від світла шолома”, “цукерка брязкотить об неонові імпланти”, “стіни вкриті кабелями — це пальці Шамана”.

 

Сюжет рухається з шаленою динамікою. І все це природно, без штучних переходів. Автор доводить напругу історії до піка, розриваючи читача між жахом та надією.

 

Сподобалось, як  письменник використовує жорстку, майже документальну манеру. Постріли, рахунок патронів, гільзи, удари прикладами — усе з математичною точністю.

Бій у рукопашну можна вважати, як ритуал очищення: у світі машин та коду перемогу може принести лише первісна, людська сила.

 

І ось фінальний злам: коли головний герой розуміє, що верхні яруси — лише голограма, створена системою для підтримки віри.

Для мене це був один із найсильніших моментів усього тексту: людство тяглося вгору, а вгорі не було нічого, крім бетонного склепіння.

 

Образ “бетонного неба” — надзвичайно потужний символ. Це кінець міфу про прогрес.

 

Люди вірили, що йдуть до Світла, а насправді лише блукали підземними ярусами, як мурахи в скляному лабіринті. Це фатальний фінал: революція знищила ілюзію, але не вирвалась із замкненого кола.

 

Автор довів історію до точки, де “вгору” більше не існує.

Залишились лише люди, попіл і бетонне небо.

Сподобався Образ старого волоцюги. Можливо це Бог, який відмовився від неба. Старець-Бог, який зійшов донизу, втоплений у дощі, глині й безпам’ятстві міста. він існує поза системою, поза реальністю, але все ще тут.

 

Старий несе мольберт, пензлі, фарби, які не просто атрибути художника, а знаряддя творіння, залишки його колишньої могутності.

 

Той факт, що він “намалює гарну погоду” це не метафора, а буквально божественне втручання, виконане без пафосу, буденно, як звичний жест тата для доньки.

Бог, який уже нікуди не поспішає, бо час більше не має над ним влади.

Він просто малює посмішки, знаючи, що саме це — останнє, що тримає світ від остаточного забуття.

 

Щоб зрозуміти оповідання, треба прочитати цю розповідь про художника, що малює не картини, а ілюзії для тих, хто не хоче бачити правду.

 

Автор майстерно переводить напругу у справжню трагедію — емоційну, тілесну й філософську.

 

На жаль я не розкрив інші твори автора, які теж сподобались. «Песиголовець»,» «Моя сім`я та інші марсіани», «Ми жили довго і щасливо», «Кишеньковий друг із тисячею лез».

 

Творчість Олександра Кужеля заворожує різноманітністю жанрів: темне фентезі, наукова фантастика, біопанк, кіберпанк, містика, жахи, гумор, постапокаліпсис, стімпанк та дитяча література. 

 

Кожен твір Олександра має свою унікальну атмосферу та сюжетну лінію.

У творах автора часто присутні глибокі філософські роздуми, соціальні коментарі та оригінальні ідеї. Він вміло адаптується до різних стилів та тем, що дозволяє йому знаходити відгук у широкої аудиторії читачів.

 

**********************************************

Сторінка автора https://arkush.net/user/8865

 

А ви читали щось з творчості  автора?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте відгуки  «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Олександр_Кужель #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #українська_фантастика