Айя Нея. Авторка, що колекціонує міфи, казки, та містичні історії…

Айя Нея. Авторка, що колекціонує міфи, казки,  та містичні історії…

 « Подвійник. Мій Нагваль»

Твір справляє потужне враження завдяки поєднанню психологічного жаху та міської містики.

 Авторка майстерно вибудовує атмосферу тривоги: вже з перших рядків  відчуваєш напруження: нічні вулиці столиці, порожній вагон потяга, тіні, що переслідують героїню. Це ідеальний ґрунт для появи "іншої себе". Для появи двійника.

Сподобалась гра із дзеркалом, де героїня бачить власний відбиток, але цей відбиток живий, незалежний та прагне знищити її.

Двійник тут не лише міфічна істота, а ще й символ внутрішньої боротьби – відображення слабкостей, провин та страхів самої Каті.

Двійник безжально висміює її поразки, невміння тримати удари долі, провалені сесії, втрачені мрії.

Персонажі.

Катя

Головна героїня — студентка, яка перебуває у стані розгубленості, внутрішньої втоми й недовіри до себе. Її образ важливий тим, що вона не є типовою «сильною героїнею». Навпаки, ми бачимо людину з комплексами, програними сесіями, втраченими шансами, відчуттям власної нікчемності.

 Нагваль

Це ключовий та найсильніший образ твору. Вона  не просто копія, а темне відображення Каті, її «нічна половина».

Самовпевнена, зла, цинічна, з гострим язиком. Вона втілює всі страхи й докори сумління головної героїні, які та намагається приглушити.

Вона втілення внутрішнього критика, того голосу, що шепоче людині про її нікчемність, невдачі, помилки.

Але у цьому образі є й щось привабливе. Це вільна, сильна «Катя», якою головна героїня могла б стати.  Але ціна такої сили була б власною смертю.

 

 

 

 Гарно прописаний персонаж-невидимка. Максим, хоч фізично не присутній, є силою, що врівноважує героїню. Його голос у телефоні – мов останній промінь реальності, що пробиває темний сон жаху. Він символ опори, яку Катя не бачила поруч раніше, але яка завжди була здатна врятувати її. І саме він рятує від остаточної втрати себе.

Дзеркало

Можливо портал між світами, межа між реальністю й потойбіччям.

У тексті дзеркало стає сценою, де відбувається зустріч із «іншою собою». Це як випробування: хто ти насправді й чи маєш ти силу дивитися на своє відображення без страху?

Фінал неоднозначний. Чи все було лише сном, чи справді героїня зіткнулася з потойбічною істотою – питання відкрите. Але очевидно одне: зустріч із  двійником змусила її подивитися на себе в новому світлі.

Фінал залишає читача у стані напруженої невизначеності, що властиво найкращим творам жанру хорору та психологічного трилеру.

Твір вийшов багатошаровим та атмосферним. Текст змушує замислитися: а що б зробив кожен із нас, зустрівши «іншого себе»

 

  «Карма»

Цей твір справляє враження похмурої психологічної притчі з елементами містики та морального вироку.

 У центрі сюжету маємо  двоє персонажів: Софія, дівчина, що пережила страшну аварію, роки в комі та байдужість близьких, і Данило, її колишній друг та короткочасне кохання, який відвернувся від неї у найтяжчу мить.

 Авторка будує оповідь на контрасті двох просторів: лікарняна палата Софії та «Дрімфог» — місто-привид.

Лікарняна палата це холодний саркофаг, символ забуття та приреченості.

«Дрімфог» — місто-привид, простір ілюзії та відплати, куди Данило потрапляє втікаючи від власної совісті.

Місто виглядає як метафора внутрішнього пекла Тут фантастичне й реалістичне перетинаються, формуючи відчуття тривоги й приреченості.

 Герої.

Софія.

Вона  не лише жертва обставин, а й символ внутрішньої стійкості.  Вона перетворилася на силу долі, на   карму для Данила. Софія, це і реальна хвора дівчина, й метафора забутої совісті, яка повертається з вироком.

 Данило.

Данило, це уособлення людської байдужості та страху перед відповідальністю.

 Він шукає виправдань, перекладає провину на іншу людину. Але врешті-решт опиняється в її ситуації: прикутий до лікарняного ліжка, забутий усіма, нікому не потрібний. Саме так працює закон карми.

 Найсильніший момент твору, це коли Данило повторює долю Софії: він стає «напівмертвим», прикутим до білих стін, нікому не потрібним. Карма не просто карає. Вона показує людині її власні слова й дії у дзеркалі.

Сподобалось, як авторка зробила ритмічність тексту: уривки з уривчастими реченнями нагадують то спогади, то марення, підкреслюючи стан героїв.

Діалоги лаконічні, проте наповнені підтекстом: майже кожна репліка виявляє приховане моральне значення.

 Як на мене, то «Карма» це твір-попередження, де сюжет розгортається як моральна відплата за зраду й байдужість.

 Оповідання змушує замислитися над тим, наскільки легко ми уникаємо чужого болю, ховаємося від відповідальності й водночас забуваємо: колись світ може поставити нас у те саме положення.

 

 « HyperJump: Ренегат» 

 HyperJump: Ренегат — науково-фантастичне оповідання.   По суті, це історія екіпажу космічного корабля «HJ-20», який зазнає трагедії під час гіперперекиду. 

Твір порушує теми страху, втрати, моральної деградації та того, як людина реагує, коли «все те, що маєш», здається відірваним чи марним.

 Авторка вміло змалювала атмосферу, в якій відчувається клаустрофобія, ізоляція та тривога.  Сподобалась й комбінація жанрів. Письменниця змішала елементи космосу, мутантів, психологічний жах, кіберпанк. Все це підсилило сюжет та створило цікаву динаміку твору.

 Страх  у творі не просто емоція. Це щось потойбічне, що проникає в усі аспекти існування, зневолює, змінює людину. Авторка порушила питання морального вибору. Вибору коли  виживання у кризі стає випробуванням не лише тіла, але й гідності, совісті.

Твір не претендує на епічність, але спрацьовує на емоціях, атмосфері та темах, які тривожать: страх смерті, провалу, втрати себе.

 

 

«Анамнезис»

Твір із самого початку занурює читача у стан розмитої реальності й екзистенційного жаху.

 Світ, де перше, що стирається, — це пам’ять про себе. Це не просто амнезія, а повне занурення у вакуум, де особистість зникає.

Авторка дуже тонко відтворює психологічний ефект: спершу тиша, внутрішній спокій, а потім поступове повернення механічних знань, побутових дрібниць й водночас порожнеча.

Сюжет побудовано на зіткненні різних рівнів «пробудження»: одні персонажі згадують імена через смартфони чи бейджі, інші радіють навіть крихті знань, а дехто залишається у дивному відстороненому стані. Ця гра з ідентичністю створює напруження й нагадує як експеримент, так і містичний ритуал.

Сподобався символізм твору. Літера «V» на чолі героїні, таємниче повідомлення на телефонах, повторювана цифра «вісім», розкидані імена на аркушах А4 - це як коди які ще чекають на своє розшифрування

Особливе враження справляють образи героїв.

Безіменна оповідачка.Чиста сторінка, яку ще мають переписати. Її внутрішні реакції : страх, потяг, інстинктивне прагнення тікати — підкреслюють, що Его хоч і стерте, але щось від первісної сутності все ж залишилося.

Вадим — поліціянт, який шукає себе у соцмережах, виглядає типовим «свідком нашої епохи». Його усмішка, жарти, навіть фамільярність, як  захисна реакція, ніж справжня впевненість.

Малак — молодий хлопець у чорному, чия присутність здається водночас близькою й загрозливою. Його «срібні очі» натякають на щось надлюдське, можливо, на зв’язок із «новим світом».

Вероніка та її мати Марина — кульмінаційна пара. Дитина, яка ще пам’ятає любов, і мати, яка відмовляється від «смертного дитинчати». Тут вперше звучить прямий натяк на щось космічно-релігійне: підготовку до приходу Атена, Бога - Сонця.

Атмосфера твору густо насичена відчуттям дежавю, дивного спокою, який час від часу змінюється на паніку.

Авторка використовує багату образність: гудіння металевих коліс, білий шум метеликів, розсипані аркуші з іменами, запахи, що викликають спогади — усе це створює ефект, де звук, зорові й тактильні образи накладаються одне на одного.

Сподобався й  філософський підтекст: пам’ять як основа ідентичності, залежність сучасної людини від цифрових пристроїв (телефон стає єдиним «ключем» до себе), крихкість людського «Я» перед обличчям глобальної сили.

«Анамнезис» не тільки фантастичний чи антиутопічний твір.

 Можливо це алегорія втрати особистості, залежності від зовнішніх знаків та цифрової пам’яті, а також передчуття апокаліпсиса чи нового циклу буття.

Авторка майстерно поєднує містичні символи з сучасними деталями, а герої, попри амнезію, виявляють у собі справжні риси — страх, співчуття, гумор, жорстокість.

 

Загалом оповідання авторки варті уваги. В них є й містика, фантастика, філософські роздуми та актуальні питання. Все це гармонійно поєднується у сюжетах.

Сторінка авторки https://arkush.net/user/5

**********************************************

А ви читали щось з творчості  авторки?  Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

                          ************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************

  #Хроніки_Книголюба  #Айя_Нея #відгукнакнигу  #українські_письменники  #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза  #читаюукраїнськихавторів